Консультація для вихователів спецгруп

«Педагогічна підтримка дітей з порушенням опорно-рухового апарату: особливості організації освітнього процесу»

Організація освітнього процесу для дітей з порушеннями опорно-рухового апарату здійснюється відповідно до чинного законодавства України. Нормативна база визначає права дитини на освіту, необхідні умови підтримки та обсяг додаткових послуг. Для вихователя важливо розуміти правові засади, адже саме вони регламентують рівень підтримки та механізми взаємодії з фахівцями. Дотримання нормативних документів забезпечує якісну та системну допомогу дитині.

Освітній процес регулюється:

• Законом України «Про освіту»
• Законом України «Про дошкільну освіту»
• Постановами КМУ щодо інклюзивного навчання
• Рекомендаціями Міністерство освіти і науки України
• Висновком ІРЦ про визначення рівня підтримки.

ІІ рівень підтримки передбачає адаптацію освітнього середовища та часткову допомогу фахівців без значної модифікації змісту програми.

Характеристика дітей з порушеннями опорно-рухового апарату

Діти з порушеннями опорно-рухового апарату мають різні форми та ступені рухових обмежень. Особливості їх розвитку можуть поєднувати фізичні труднощі з повністю збереженим інтелектом. Важливо враховувати індивідуальний темп діяльності та рівень самостійності кожної дитини. Розуміння специфіки порушення допомагає правильно організувати освітній процес.

До категорії належать діти з:

• ДЦП;
• вродженими вадами розвитку кінцівок;
• наслідками травм;
• ортопедичними порушеннями;
• порушенням координації та м’язового тонусу.

Можливі супутні особливості:

• швидка втомлюваність;
• труднощі дрібної моторики;
• зниження темпу роботи;
• мовленнєві труднощі.

Основні принципи педагогічної підтримки

Педагогічна підтримка має базуватися на принципах гуманності, індивідуального підходу та створення ситуації успіху. Дитина повинна відчувати прийняття та безпеку в освітньому середовищі. Важливо не лише адаптувати фізичний простір, а й забезпечити психологічний комфорт. Комплексний підхід дозволяє розкрити потенціал кожної дитини.

✅ Індивідуалізація:

урахування рекомендацій ІРЦ;

розроблення індивідуального маршруту розвитку;

адаптація завдань відповідно до можливостей.

✅ Доступність середовища:

безбар’єрний простір;

спеціальні меблі;

доступність матеріалів.

✅ Дозування навантаження:

чергування видів діяльності;

паузи для відпочинку;

фізкультхвилинки.

✅ Позитивне підкріплення

підтримка успіхів;

формування впевненості;

розвиток мотивації.

Особливості організації освітнього процесу

Освітній процес у спеціальній групі має бути гнучким та адаптованим до фізичних можливостей дітей. Вихователь повинен передбачати додатковий час на виконання завдань і можливість альтернативних форм роботи. Важливим є раціональне планування навантаження протягом дня. Організація діяльності повинна сприяти розвитку самостійності.

🔹 Організація занять:

подовжений час виконання;

альтернативні способи відповіді;

використання адаптованих матеріалів.

🔹 Розвиток моторики:

вправи для дрібної моторики;

пальчикові ігри;

сенсорні вправи.

🔹 Взаємодія з фахівцями:

логопед;

співпраця з батьками.

Соціалізація та емоційний комфорт

Завдання педагога:

формувати толерантність у колективі;

організовувати групову діяльність;

підтримувати самооцінку дитини;

запобігати проявам ізоляції.

Практичні рекомендації вихователю

Щоденна робота вихователя потребує уважності та гнучкості. Важливо не лише враховувати фізичні можливості дитини, а й підтримувати її прагнення до самостійності. Практичні дії педагога мають бути системними та послідовними. Саме дрібні, але регулярні кроки дають найкращий результат.

🔸 Давати дитині час на самостійні дії.

🔸 Структурувати режим дня.

🔸 Використовувати покрокові інструкції.

🔸 Слідкувати за правильною позою.

🔸 Узгоджувати навантаження з рекомендаціями фахівців.

Педагогічна підтримка дітей з порушеннями опорно-рухового апарату є комплексним процесом, що поєднує адаптацію середовища, індивідуальний підхід та партнерську взаємодію. Головне завдання вихователя – створити умови для максимальної самостійності та розвитку потенціалу дитини. Системна робота та співпраця з фахівцями забезпечують позитивну динаміку розвитку. Професійність, терпіння та емпатія є ключовими складовими успішної діяльності педагога.

 

          Хор рук музично-педагогічна технологія розвитку музичних здібностей дошкільників

       «Хор рук» — це інноваційна музично-педагогічна технологія, що передбачає ритмічні рухи рук під музику, перетворюючи їх на своєрідний пластичний «хор». Вона розвиває музичні здібності дошкільників (ритм, слух, творчу уяву), сприяє емоційному розвантаженню, синхронізації рухів із музикою, покращує координацію та навички взаємодії в групі.

Основні характеристики технології «Хор рук»:

• Суть: Діти виконують синхронні або почергові рухи руками (часто з використанням рукавичок, стрічок чи браслетів) під музичний супровід.
• Мета: Розвиток почуття ритму, емоційної чуйності, творчості, артистизму та дрібної моторики.
• Розвивальний ефект:
  • Музичні здібності: Навчає відчувати динаміку, темп, структуру музики.
  • Психомоторика: Покращує координацію «око-рука», тренує нейронні зв'язки мозку.
  • Емоції: Знімає напругу, викликає радісний настрій.
• Впровадження: Зазвичай використовується як елемент музичних занять, на святах та розвагах.

      Технологія дозволяє дітям «стати одним цілим з музикою» через тілесне переживання звуків, що є основою сучасної педагогіки, включаючи елементи ритміки та арттерапії.

      Передбачається використання додаткового атрибуту - «рукавичок» – сніжинок, листя, овочів і фруктів, посуду, квітів і метеликів тощо. Залежно від теми, сезону і сюжету виходять самі різні за настроєм і характером композиції «Осінній ліс», «Сніжний вальс», «Овочевий базар», «Літня фантазія», «Весняна галявина» 

      

       Щоб організувати виступ «хору рук», потрібно об’єднати дітей у групи за кількістю запланованих «рухових партій», обрати ведучих - «диригентів», які задаватимуть швидкість та характер рухів. Відтак творити музику руками під інструментальний супровід, додаючи елементи хореографії або співу використовуючи яскраві атрибути. 

СПРЯМОВАНА НА РОЗВИТОК: 

- координаційної свободи руху 

- почуття ритму 

- уваги 

- ансамблевої злагодженості 

-здатності до рухової імпровізації .

         На першому етапі ведучими - «диригентами» виступають дорослі. У міру накопичення дітьми рухових навиків цю роль виконують діти. Ця форма цікава тим, що підводить дітей до розуміння рухового двоголосся, в якій всі учасники діляться на «хор з двох голосів» і двох ведучих-«диригентів». Першу рухову партію виконує руками одна група дітей, що сидить в ряд на стільцях, відображаючи дзеркально рухи сидячого ведучого-«диригента», другу– інша, що стоїть позаду них, відповідно копіюючи рухи ведучого- «диригента», що стоїть.

 Педагогічна година

«Духовно-моральне виховання як основа гармонійної особистості»

Сьогодні питання духовно-морального виховання набуває особливої ваги. Українське суспільство переживає складний історичний період. Діти зростають у реаліях війни, втрат, вимушених змін, емоційної нестабільності дорослих. Саме тому наш заклад дошкільної освіти має стати для дитини простором безпеки, довіри, підтримки та формування цінностей.

Дошкільний вік – це період активного становлення особистості. У цей час закладаються перші уявлення про добро і зло, справедливість, дружбу, повагу, відповідальність. Якщо ми не наповнимо цей період духовним змістом, його заповнить випадкове інформаційне середовище. Відповідно до положень Базовий компонент дошкільної освіти, одним із ключових завдань дошкільної освіти є формування ціннісних орієнтацій та соціально-моральної компетентності дитини. Отже, духовно-моральне виховання – не додаткова робота, а фундамент нашої професійної діяльності.

Духовність – це внутрішній світ людини: її переконання, цінності, ідеали, здатність співпереживати, любити, творити добро.

Моральність – це практичне виявлення духовності в поведінці: чесність, порядність, повага до інших, відповідальність за власні вчинки.

У дошкільному віці моральні якості формуються через:

-         - емоційний досвід;

-         - наслідування дорослих;

-         - гру;

-         -  спілкування.

Видатний український педагог Василь Сухомлинський наголошував, що виховання починається із серця педагога. Дитина вірить не словам, а нашому ставленню, інтонації, щирості.

Основні завдання духовно-морального виховання в ЗДО

1.     1. Формування уявлень про добро і зло. Діти повинні навчитися розрізняти вчинки за їх наслідками, розуміти, чому одні дії приносять радість, а інші — біль.

3.     2. Розвиток емпатії. Важливо навчити дитину відчувати стан іншого, співчувати, підтримувати.

5.         3.  Виховання поваги до людей. Повага до батьків, старших, однолітків формується через щоденні ситуації спілкування.

7.         4. Формування любові до Батьківщини. Патріотизм починається з любові до рідної домівки, вулиці, міста. Ознайомлення з державними символами має бути емоційно насиченим, а не формальним. 

     Доцільно звертатися до філософських ідей Григорія Сковороди, який підкреслював гармонію людини з її природою та внутрішнім покликанням.

Практичні форми:

-         - тематичні тижні «Моя Україна»;

-         - слухання українських пісень;

-         - зустрічі з військовими або волонтерами;

-         - створення куточків національної символіки.

Методи духовно-морального виховання

1.    1. Особистий приклад вихователя. Найсильніший метод впливу. Діти копіюють наше ставлення до людей.

2.    2.  Етичні бесіди. Короткі, конкретні, без моралізування.

3.     3. Проблемні ситуації. Запитання: «Як ти думаєш, що відчуває друг?»

4.     4. Заохочення добрих вчинків. Підкреслення значущості позитивної поведінки.

5.     5. Казкотерапія. Казка допомагає дитині безпечно пережити моральний вибір.

6.    5. Соціально корисні справи. Листівки військовим, допомога притулкам для тварин тощо.

Гра – провідна діяльність дошкільника. Саме у грі дитина вчиться домовлятися, поступатися, співпрацювати.

Ефективні методи:

- сюжетно-рольові ігри («Лікарня», «Родина»);

- інсценізація казок;

- обговорення поведінки персонажів;

- моральні міні-ситуації.

Родина – перше середовище морального розвитку. Наше завдання – підтримувати батьків, а не повчати їх.

Форми роботи:

- родинні свята;

- фотовиставки «Моя сім’я»;

- спільні творчі проєкти;

- консультації щодо формування цінностей удома;

- тематичні батьківські збори;

- пам’ятки;

- індивідуальні консультації;

- спільні благодійні ініціативи.

Важливо не критикувати родину, а створювати атмосферу партнерства.

Отже, духовно-моральне виховання – це щоденна, послідовна, делікатна праця. Це не окремий захід, а стиль педагогічного мислення. Як підкреслював Василь Сухомлинський, вихователь має торкатися серця дитини, адже саме там зароджується справжня людина. Наше завдання – виховати покоління, здатне творити добро, берегти свою країну, поважати інших і зберігати людяність за будь-яких обставин.

        ІГРОВІ МЕТОДИКИ 

для відновлення комунікативних навичок у стресових умовах

        Відновлення комунікативних навичок у стресових умовах базується на саморегуляції, усвідомленому спілкуванні та психологічній стійкості. 

        Основні методи включають фізичну активність для зниження тривожності, техніки дихання, роботу з емоціями, наприклад, паузи перед відповіддю, та розвиток навичок активного слухання й чіткого формулювання думок. 

                                  ІГРИ ДЛЯ РОЗВИТКУ 

                 КОМУНІКАТИВНИХ НАВИЧОК

Сороконіжка

Цю гру слід проводити з групою дітей (від 6 осіб) під веселу музику. Ведучий пропонує гравцям вишикуватися одне за одним і покласти руки на плечі тому, хто стоїть попереду. Таким чином утворюється сороконіжка. Перший учасник — голова сороконіжки — починає рух (швидко чи повільно, залежно від музики й сигналів ведучого), інші гравці мають рухатися за ним так, щоб не відірвати рук від попереднього гравця. Ведучий може ускладнити гру завданнями для сороконіжки (наприклад, пропонує підстрибнути, заспівати, махнути лівою ногою тощо).

Дзеркало

Ведучий розповідає дітям, що дзеркало — це предмет, який точно показує рухи й зовнішність тих, хто в нього дивиться. Одному з гравців пропонують стати дзеркалом. Усі інші по черзі стають навпроти нього і виконують певні рухи. «Дзеркало» намагається точно відтворити ці рухи.

Компліменти

Цю гру слід проводити з групою дітей (від 6 осіб) під веселу музику. Якщо цю гру проводити з групою дітей, їх треба посадити в коло. Якщо з одним чи двома малюками — запропонуйте їм стати обличчям одне до одного на відстані 5-6 кроків. Кожен гравець, дивлячись іншому в очі, має сказати йому комплімент (добрі слова, за щось похвалити). Той, хто слухав комплімент, дякує і дарує комплімент своєму сусідові — наступному гравцеві. Дорослі мають бути готові до того, що не всі діти одразу зможуть сказати приємні слова. Тож їм знадобиться ваша підказка.

Чарівні іграшки

Ведучий розповідає гравцям історію про те, що насправді всі іграшки вночі оживають, і пропонує дітям показати, як це відбувається. Кожен гравець по черзі показує, як оживає вночі його улюблена іграшка, як вона спілкується з іншими іграшками. Інші гравці мають відгадати, яку саме іграшку їм зараз демонстрували.

Фотогалерея

Усі діти по черзі стають ведучими. Гравці вибирають собі пози — неначе вони портрети у фотогалереї. Ведучий уважно розглядає їх. Коли ведучий виходить з кімнати, у галереї роблять кілька змін (не більше трьох): хтось із дітей змінює позу, хтось міняється місцями. Завдання ведучого — помітити й назвати всі зміни, які відбулися.

Де ми були — не скажемо, що робили — покажемо!

У грі беруть участь і діти, і дорослі, поділившись на групи по 4-5 гравців. Учасники кожної групи домовляються заздалегідь, яку дію виконуватимуть (танцюватимуть, гратимуться в пісочниці, плаватимуть, збиратимуть суниці тощо). Потім група, вимовивши слова «Де ми були — не скажемо, що робили — покажемо!», розігрує свою дію без слів. Завдання глядачів — здогадатися, де і що саме роблять гравці. Якщо відгадали дію, свою презентацію розпочинає наступна група. У цій грі можна влаштовувати й індивідуальні презентації.

Чарівний мікрофон

Для проведення цієї гри знадобиться мікрофон (іграшковий чи справжній) або предмет, який нагадує мікрофон за формою. Гравцям пропонують по черзі вийти на сцену й заспівати чи розказати вірш у чарівний мікрофон. Слід заздалегідь домовитися з глядачами про те, що артистів треба підтримувати гучними оплесками.

Інформаційний вісник

 "Функції вихователя та керівника музичного у музичному вихованні дітей"

Функції музичного керівника

• Професійно-педагогічна: Проведення систематичних занять (спів, танець, музично-ритмічні рухи, гра на інструментах).
• Планувальна: Розробка репертуару, планування занять, діагностика музичного розвитку.
• Організаційна: Підготовка та проведення свят, розваг, тематичних вечорів.
• Методична: Консультування вихователів, розучування з ними музичного матеріалу для використання у групі.
• Робота з батьками: Проведення бесід, консультацій. 

Функції вихователя

• Закріплювальна: Розучування з дітьми пісень, танців, ігор, які були засвоєні на музичних заняттях.
• Активізаційна: Впровадження музики у повсякденне життя (ранкова гімнастика, прогулянки, заняття з малювання).
• Підготовча: Активна допомога на музичних заняттях, допомога дітям у засвоєнні складних рухів.
• Розвивальна: Розвиток музичного слуху та почуття ритму через музично-дидактичні ігри.
• Взаємодіюча: Спільна підготовка до свят, участь у музично-ігровій діяльності. 
• 

Вихователь спрямовує самостійну музичну діяльність дошкільників, створюючи і регулярно поповнюючи відповідно до віку куточки самостійної музичної діяльності, добирає музику до ігор, прогулянок, трудової діяльності, використовуючи вивчений дітьми на музичному занятті матеріал, підтримує інтерес до музики, формує позитивне ставлення до неї. 

Здебільшого вихователі усвідомлюють важливість музичного виховання у загальному розвитку дошкільника. Задля цього вони створюють належні педагогічні умови, прагнуть, аби пісні, музичні ігри, хороводи ввійшли в життя дітей, стали їх улюбленим заняттям. 

Робота з вихователем – дуже важлива ділянка діяльності музичного керівника. Основна мета цієї роботи в тому, щоб підвищити ефективність музично-виховної роботи в дошкільному закладі шляхом налагодження спільної діяльності. Найбільш висока якість роботи може бути в тих дитячих садках, де вихователь постійно підвищує свою музичну освіту, стає активним і умілим помічником музичного керівника. Таких умінь вихователь набуває поступово, за уважного ставлення до роботи музичного керівника з дітьми, детального її аналізу.

Музичний керівник працює з вихователем не лише над співом, рухами, правильною методикою подання музичного матеріалу дітям, а й, вивчаючи музичний матеріал, сприяє підвищенню загальної музичної культури вихователя, тобто розумінню ним таких особливостей музики, як характер, жанр твору, музична форма тощо, чого потрібно навчати дітей.

Підсумовуючи вищесказане, робимо висновок, що у музичному розвитку дітей вихователю відводиться важлива роль. Він проводить значну роботу, бо має безпосередній контакт з дітьми і може виявити їх інтереси та здібності,створити необхідні умови для розвитку творчої діяльності дітей у групах, узгоджуючи свої дії з музичним керівником. Привчаючи дітей естетично ставитися до музики,вихователь має докласти багато зусиль,виявити терпіння і наполегливість.

Тільки в спільній роботі музичного керівника і вихователя – запорука успіху в навчанні дітей!