понеділок, 24 липня 2023 р.

Самосвідомість і самооцінка дошкільника

У дитини паралельно з усвідомленням зовнішнього світу розвивається й усвідомлення себе, що приводить до створення Я, яке переважає над почуттями і мисленням. У дошкільному віці виникнення самосвідомості — найважливіше досягнення у розвитку особистості дитини. Усвідомлення дитиною власних дій через дорослих, які її оточують, є основою для формування самооцінки. Спочатку оцінка себе і своїх дій безпосередньо відображає оцінки інших людей, які керують її розвитком. Однак таке ставлення до себе ще не є самооцінкою, оскільки вона передбачає насамперед свідоме розуміння й оцінювання власних вчинків, якостей і можливостей. Це досягається лише у старшому дошкільному віці.

Отже, шлях формування дитячої самосвідомості пролягає від усвідомлення власних дій через оцінювання їх іншими до самооцінки. Тому самооцінка є найскладнішим продуктом розвитку свідомої діяльності дитини, одним із основних новоутворень дошкільного віку.

Самооцінка — компонент самосвідомості, який виявляється в тому, як індивід оцінює свої досягнення і невдачі, якості і можливості.

           Оцінка дошкільником себе суттєво залежить від оцінки дорослого. Занижені оцінки послаблюють упевненість дитини в собі, завищені — спричинюють переоцінювання своїх можливостей і особистих якостей. Чим точніший оцінний вплив дорослого, тим адекватніше уявлення дитини про свої можливості і результати своїх дій. Попри те, сформовані уявлення про власні дії допомагають дошкільнику критично ставитися до оцінки дорослих, навіть протистояти їм.
       У молодшому дошкільному віці думки, оцінки дорослого не викликають жодних сумнівів у дитини.
       Старші дошкільники сприймають їх уже через призму власного досвіду, можуть навіть не погодитися з цими оцінними міркуваннями. Це відбувається на основі вміння аналізувати результати своїх дій, відокремлювати самооцінку від оцінки себе іншими. Пізнання дошкільником своїх можливостей відбувається як на основі спілкування з дорослими, так і на основі власного досвіду. Діти із завищеними або заниженими уявленнями про себе чутливіші до того, що думають і кажуть про них дорослі, легко піддаються їхнім впливам.
         Приблизно із 3-х років спілкування з однолітками починає все більше впливати на розвиток самосвідомості дошкільника, оскільки дорослого він сприймає як недосяжний еталон. Натомість цілком доступними, природними і зрозумілими для нього є порівняння з ровесниками. Взаємооцінка дошкільників розвиває здатність бачити себе з боку. Уміння дитини аналізувати результати власної діяльності залежить від уміння аналізувати результати інших дітей. У спілкуванні з однолітками формується здатність оцінювати іншу людину, що стимулює виникнення самооцінки. З віком самооцінка стає більш адекватною можливостям дитини, це зумовлюють продуктивні види діяльності, ігри за правилами, де вона бачить і порівнює свій результат (малюнок, конструкцію) з результатом інших дітей, дає собі правильну оцінку. На основі самооцінки дитина у взаємодії з ровесниками може зайняти егоїстичну, конкурентну або гуманну позицію.
       Егоїстична позиція полягає в байдужості до інших дітей, зосередженні інтересів на предметах. Діти з такою позицією часто нічого не знають про своїх ровесників і навіть не завжди пам’ятають їхні імена, проявляють стосовно них грубість, агресивність. Це однаково шкодить як одноліткам, так і їм самим. Таких дітей не люблять, не хочуть з ними гратися, дружити, тому вони стають ще агресивнішими.
Дитина з гуманною позицією ставиться до людей як до самоцінних особистостей, чутлива до їхнього внутрішнього стану, добре знає інтереси, настрої і бажання. За своєю ініціативою ділиться тим, що має, допомагає іншим, не думаючи про похвалу, отримуючи від цього радість і задоволення.

понеділок, 10 липня 2023 р.

Пам'ятка

"Кілька порад вихователю по оптимізації спілкування з дітьми"

Професія вихователя належить до творчих видів діяльності, оскільки професійна діяльність будь – якого педагога спрямовується на виховання унікальної, неповторної особистості.

Сучасний вихователь – це фахівець, який сьогодні працює в системі дошкільної освіти, володіє педагогічними технологіями, що відповідають новим суспільним цілям та рівню розвитку науки про дитину.

Він повинен вміти працювати в умовах ринку, розуміти що тільки високий професіоналізм, творчість, ініціатива допоможуть йому знайти своє місце та самореалізуватися в професії.

В.Сухомлинський сказав про це так «Виховання – це багатогранний процес постійного духовного збагачення та оновлення – і тих, хто виховується, і тих, хто виховує».

Вихователь повинен постійно працювати над підвищенням фахового рівня, володіти мистецтвом спілкування з людьми і дітьми. Сучасний вихователь володіє почуттям гумору. Саме він знадобиться в скрутну хвилину і додасть оптимізму в разі невдачі.

В сучасних умовах вихователь повинен мати найвищий рівень фахової підготовки та високий інтелектуально – креативний потенціал. Вихователь – впевнена в собі людина, яка вміє поводитися в товаристві, не викликаючи своїми вчинками, поведінкою та зовнішнім виглядом зневаги до себе, людина, яка дотримується чотирьох основних правил спілкування: ввічливість, природність, гідність і тактовність.

Джерелом натхнення, що живить вихователя, є діти, він живе ними. Саме діти, яких він так любить, дають вихователю невичерпну енергію, життєлюбність і позитивне мислення.

Заповіді педагога:

Будь обережний!
Не помились!
Не нашкодь!
Будь надією для дитини!
Знай, чого прагнеш!
Постійно шукай у дитини скарби в душі!

Пам’ятка для вихователів

«Негативні ознаки заняття, проведеного без творчості»

або«Чого не повинно бути ніколи»

· Відсутність плану заняття;
· Відсутність чітких цілей заняття;
· Невміння вихователя поставити і виконати програмові завдання;
· Відсутність бажання проводити заняття;
· Неспроможність вихователя бачити заняття в перспективі його розвитку;
· Використання тільки фронтальних способів організації дітей;
· Приділення уваги тільки вербальним методам спілкування з дітьми;
· Одноманітність структури заняття. Бідний його зміст;
· Дисциплінарні відносини з дітьми;
· Використання застарілих шаблонів занять;
· Відсутність комплексних завдань;
· Відсутність ігрових дій, ігрових вправ та інш.;
· Гальмування творчості дітей на заняттях;
· Відсутність самостійності, розкутості дітей, вільного спілкування;
· Спілкування вихователя з дітьми по типу «над дітьми», а не «поруч з ними»;
· Відсутність педагогічного такту, етики з боку вихователя;
· Невміння використати авторські програми, педагогічний досвід в практику своєї роботи;
· Невміння використати акторські здібності, невміння перетворити заняття в маленький театр чи казку.