Сюжетно-рольова гра у формуванні соціальної компетентності дошкільника

    Відомий педагог В.О.Сухомлинського сказав: «Гра - це величезне світле вікно, через яке в духовний світ дитини вливається цілющий потік уявлень, понять про навколишній світ».

    Ми всі знаємо, що дошкільне дитинство є періодом інтенсивної соціалізації дитини. Воно забезпечує дитині адекватне ставлення до позитивних і негативних ситуацій, з якими вона мимоволі змушена стикатися в житті. Створення умов для підвищення ефективності входження дітей у світ міжособистісних відносин і формування компетентного самовідчуття в будь-яких життєвих ситуаціях, є завданням дошкільного навчального закладу. Адже дошкільник – часточка великого, складного життя. Тому поняття життєвої компетентності стає сьогодні все більш вживанішим.

     Провідний вид діяльності дітей дошкільного віку – сюжетно-рольова гра. Її вплив на формування соціальної компетентності дошкільника полягає у тому, що завдяки ігровому наслідуванню і рольовому перевтіленню дитина знайомиться з нормами і моделями людської діяльності та взаємовідносин, які стають зразками для її власної поведінки. Тобто гра в даному випадку може виступати як форма соціалізації дитини.

Сюжетно-рольові ігри – це дитячі імпровізації. Однак у кожній сюжетно-рольовій грі виокремлюється:

- тема, 

- ігровий задум, 

- зміст, 

- ролі.

Методика формування передумов рольової гри полягає в тому, що дорослий подає сюжет в словесній формі.

Щоб діти могли проявляти творчість в різних видах сюжетно-рольових ігор, щоб вони були цікаві і привабливі, необхідно дотримуватися відповідних умов.

Умови:

1. Зміст ігор має  відповідати інтересам  і можливостям  дітей;

2. Педагогічний супровід ігор будується з урахуванням поступового розвитку 
самостійності і творчості дитини;

3. Предметно-ігрове  середовище групи постійно змінюється).

Місце вихователя під час самостійної гри дітей? 

Вихователь стежить за ходом гри, спрямовує розвиток сюжету, допомагає вирішувати конфліктні ситуації. 

Чи може приймати вихователь участь у самостійній грі дітей? 

Так, це цілком допустимо, але тільки як грає партнер. Необхідність у цьому виникає, якщо педагог зауважує, що якась група дітей постійно розгортає один і той же сюжет, а дії учасників доведені до шаблону.

Які прийоми керівництва доводять, що вихователь грає як партнер?  
Тему гри визначили самі діти. Вони самостійно створили ігровий простір і розподілили ролі. Вихователька підключилася до діяльності дітей з їх згоди, а в ході гри не стільки збагачувала її тематичний зміст, скільки допомагала урізноманітнити дитячий задум.

Як  ви можете довести, що діти  самі створили сюжет гри, а  не ви? 

Дослідниками доведено, що старші дошкільнята, якщо вони дійсно грають, реалізуючи свої задуми, не в змозі самостійно підтримувати ігрову взаємодію з великою кількістю дітей. Тому справжня творча гра може розгортатися дітьми лише в невеликих группах. 
- На  I рівні високим змістом гри є дії з предметами, спрямовані на співучасника. Роль формується в дії;

- На  II рівні діти починають називати ролі. Виконання ролі полягає в реалізації відповідних дій;

- На  III рівні основний зміст гри - виконання ролі, відповідних їй дій;

- На  IV рівні основний зміст - виконання дій, пов'язаних зі ставленням до інших людей.

     Таким чином, зміст ігор у дошкільному віці міняється в такий спосіб: від предметних дій людей до відносин між ними, а потім до виконання правил, що регулюють поводження й відносини людей. 

Що дає гра дітям?

• Гра дає свободу. Гра не завдання, не борг, не закон. За наказом грати не можна, тільки добровільно.

• Гра дає порядок. Система правил у грі абсолютна і незаперечна. Неможливо порушувати правила і бути в грі.

• Гра створює гармонію. Формує прагнення до досконалості.

• Гра дає захопленість. Вона інтенсивно залучає всю людину, активізує його здібності.

• Гра дає елемент невизначеності, який збуджує, активізує розум, налаштовує на пошук оптимальних рішень.

• Гра дає компенсацію, нейтралізацію недоліків.

• Гра дає фізичне вдосконалення, оскільки в активних своїх формах вона передбачає навчання.

• Гра дає можливість проявити чи вдосконалювати свої творчі навички.

• Гра дає розвиток уяви.

• Гра дає можливість розвинути свій розум.

• Гра дає радість спілкування.

• Гра дає вміння орієнтуватися в реальних життєвих ситуаціях, дає психологічну стійкість. Знімає рівень тривожності, який так високий зараз у батьків і передається дітям. Виробляє активне ставлення до життя і цілеспрямованість у виконанні поставленої мети. 

    Принципи формування соціальної компетентності засобами сюжетно-рольової гри: 

• для того, щоб процес формування соціальної компетентності дітей протікав ефективніше, дорослими слід грати разом з ними;
• починаючи з раннього віку і далі на кожному етапі дошкільного дитинства, формуючи соціальну компетентність дітей, необхідно орієнтувати їх на можливу взаємодію з «партнерами однолітками», навчати способам узгодження дій з партнерами;
• дорослий, граючись разом з дітьми, протягом всього дошкільного дитинства, має на кожному його етапі розгортати гру таким чином, щоб діти «відкривали» й засвоювали специфічні, поступово ускладнені способи побудови гри.

 Методи і прийоми керівництва сюжетно-рольовою грою повинні бути спрямовані на:

• формування гри як діяльності;
• використання гри як засобу соціально-морального виховання. Тобто формування дружніх відносин, засвоєння дітьми норм і правил поведінки в соціумі і природному довкіллі.

Передумови для розвитку тривалої гри:

• вміння дітьми вибрати тему;
• важлива частина гри - вміння розподілити ролі (як правило, це робить 
  дитина-лідер);
• придумування підбір ігрового матеріалу;
• вміння встановлювати правила і чітко виконувати їх.

     У гри є ще одна перевага. Серед тих дорослих, що оточують дитину, вона найбільше любить тих, хто з нею грає. При цьому хотілося б особливо підкреслити, що ні дорогі подарунки, ні солодощі, ні цікаві заняття не можуть так вплинути на симпатії дитини, як спільна гра з нею. Однак важливо відзначити, що гра не виникає сама по собі. Хтось повинен відкрити для дитини світ гри, зацікавити її ним. 
      

 

           Консультація для вихователів та музкерівників

«Впровадження української етнопедагогіки у сучасний виховний процес»

           Велике значення для розробки сучасних підходів та методів формування в дітей дошкільного віку елементів національної самосвідомості, долучення до народної художньої творчості, традицій, фольклору мають концепції розвитку українського дошкілля, розроблені Л. Артемовою, Г. Бєлєнькою, А. Богуш, Н. Гавриш, Л. Калуською, Н. Лисенко, Т. Поніманською та ін.

           Разом із тим, у науково-педагогічній літературі ще недостатньо досліджено питання цілісного використання ідей української етнопедагогіки у виховному процесі дошкільного навчального закладу як необхідної умови формування моральної свідомості і життєвих цінностей вихованців. Тому, в сучасних умовах визрівають можливості для створення таких дошкільних закладів, у яких би повною мірою були використані досягнення етнопедагогіки й світової педагогічної думки відповідно до народних виховних традицій та національних звичаїв.

           Нині здається майже неймовірним, що ми, українці, змогли б жити відірваними від рідного слова, ходити по землі наших предків, не помічаючи неповторної краси її річок та озер, лісів, гір та чудових краєвидів. Знання свого роду, історичних та культурних здобутків пращурів необхідні не лише для піднесення національної гідності, але й для використання кращих традицій у практиці виховання молодого покоління.

           Варто зазначити, що українська етнопедагогіка, як синтез любові й мудрості старших поколінь, є тією основою, що склалася у процесі формування української народності. 

       Коли у виховному процесі широко застосовуються споконвічні засоби впливу, завдяки яким кожне наступне покоління практично продовжує національні традиції та звичаї, сімейну та суспільну культуру, дошкільнята зростають і розвиваються, засвоюючи духовні надбання народу.

         Безперечно, що у перші роки життя дитини закладаються основи таких відчуттів і якостей характеру, які невидимо, але глибоко і міцно зв’язують її зі своїм корінням, національністю та походженням і впливають на формування пам’яті родоводу, любові до своїх батьків, оточуючого дому, народу.

          Результат використання етнопедагогіки у роботі з дітьми забезпечується тоді, коли з народного джерела черпають систематично, а сама система виховних впливів охоплює широке використання всіх педагогічно доцільних засобів і на заняттях, і в повсякденний час. Введення дітей у світ народної творчості має здійснюватися природно і просто, у міру потреби, так, як воно і відбувається в повсякденному житті, без штучної награності і бутафорії.

           Особливо зараз настав час звернутися до тих духовних цінностей, які завжди несли в собі реальний зміст: мова, традиції, звичаї, народна культура традицій, сімейного побуту; підтримка родинних звичаїв у доброзичливій взаємодопомозі і чуйному, виваженому ставленні до дітей.

            Нині, актуальними в освітньому просторі сучасного дошкільного закладу постають завдання створення цілісного «етнопедагогічного простору», що дозволить систематично здійснювати різноманітні типи і види роботи на основі етнопедагогіки. В оформленні інтер’єрів групових кімнат, або окремих куточків, етнокімнат чи світлиць мають бути широко використані вироби народних майстрів, у книжкових куточках зібрані народні казки, пісеньки, забавлянки.

             Впровадження етнопедагогіки у навчально-виховний процес сучасного дошкільного закладу відкриває широкі можливості для виховання у дітей національної свідомості, любові до Батьківщини, мови, народних звичаїв і традицій, але вимагає створення відповідних умов та врахування певних принципів. 

          На думку Н. Лисенко, виховання дітей дошкільного віку на засадах української етнопедагогіки - процес довготривалої практики, який великою мірою залежить від правильної організації етнопростору і врахування певних психолого-педагогічних умов.

           Життя в дитячому садку має поступово набути звичного для дитини домашнього характеру, що дозволить реалізувати наступність і взаємозв’язок у вихованні дошкільнят батьками та педагогами.

         Отож, врахування даних умов та особливостей створення етнопростору дошкільного навчального закладу дозволить глибше інтегрувати народну педагогіку у зміст дошкільної освіти, адже українське народознавство має стати підґрунтям для формування у дітей патріотичних почуттів та прищеплення загальнолюдських цінностей. 

 

 

 

 

 

 

 

 

Педагогічні читання

«Погляди Софії Русової на проблеми морально-духовного виховання дітей дошкільного віку»

    Відродження й розвиток української педагогіки в самостійній Українській державі стало насущною проблемою нашого часу. Вагомий внесок у розвиток дошкільної освіти, зокрема морального виховання дошкільників зробила Софія Федорівна Русова. Праці     Софії Русової - не тільки історичний факт, а й цілком сучасний із сьогоднішніх позицій погляд на загальну проблему моральної освіти, визначення її цілей, завдань, основних принципів побудови змісту, форм і методів організації духовно-морального виховання і навчання. 

    С. Русова стверджувала, що моральне виховання може бути ефективним лише тоді, коли воно починається з наймолодшого віку дитини та має цілеспрямований та планомірний характер. Вона увійшла в історію світової педагогіки як відомий теоретик дошкільного виховання дитини, запропонувавши власну систему дошкільного виховання, в основу якої покладено ідею виховання дошкільнят на національному ґрунті.

    У праці «Дошкільне виховання» вчена опрацювала вихідні положення про значення національної системи виховання. Серед них основні:

Ø Міцнішою нацією в наш час виявляє себе та, яка краще за інші вичерпала у вихованні свої глибокі національні скарби і дала вільний розвиток національній психології.

Ø Національне виховання виробляє у дитини не подвійну хистку мораль, а сприяє формуванню міцної цілісної особистості.  

Ø Національне виховання через пошану і любов до свого народу виховує в дітях пошану і любов до інших народів і тим приведе не до вузького відокремлення, а до широкого єднання й світового порозуміння між народами та націями.

Жодна дитина не народжується з готовою ідеєю морального обов’язку, відзначала С. Русова, але чим жвавіше живе в особистості почуття симпатії, тим міцніше та легше розвивається в ній почуття соціального обов’язку, яке й мусить бути виховане соціальною педагогікою.

    У своїх педагогічних працях С. Русова неодноразово підкреслювала , що серед моральних факторів виховання головне місце належить родині, де дитина набирається перших вражень з перших днів свого життя. Педагог наголошувала на тому, що «у родинному житті кожна дитина є живою клітинкою..., а родинне виховання залишається ще таки найкращим природним осередком для дітей.                            

    С. Русова великого значення надавала всебічному й гармонійному розвитку особистості дитини засобами використання в навчально-виховній роботі народних традицій та календарно-обрядових свят, зазначаючи, що «свята можна пристосувати до етнографічних свят нашого народу: на Різдво - вечір колядок, вечір вертепу, ялинка та ін.; весною - вечір русалчин, вечір веснянки; можна зробити дуже гарно день першої сіянки, першої посадки дерев тощо. У кожному святі треба єднати народне, національне, фольклорне із загальнокультурним і давати щось естетичне, красне.

    Через естетичне сприймання природи поглиблюється і збагачується почуття патріотизму, любові до рідного краю, свого народу, Батьківщини. Це почуття потрібно плекати систематично, причому результат буде залежати від того, наскільки виховання буде «поставлене на національний ґрунт». Вчена наголошувала: «Адже ми, можемо любити тільки те, що ми знаємо, а тому необхідно ознайомити дітей зі своєю місцевістю - річкою, лісом, озером, найближчим селом, містом, рослинним і тваринним світом свого краю».

    С. Русовій належать педагогічні ідеї щодо морального виховання дошкільників. Важливим завданням виховання в українському національному дошкільному закладі, за С. Русовою, є моральне виховання дошкільників як «гармонія індивідуальної волі й суспільного гуртового порядку». Відведення провідної ролі моральному вихованню у здійсненні загальної мети виховання - «витворити людину в найкращому значенні цього слова», - звучить лейтмотивом багатьох творів С. Русової, виражаючи гуманістичну спрямованість її педагогічних ідей. Людину ми найбільше цінимо не за її знання, а за її характер, - він найбільше важить у відносинах людей між собою, він дає змогу людині осягнути найвищі моральні блага».

    Вчена звертала особливу увагу на вироблення у дошкільників через гру, працю, спілкування моральних звичок, а саме: звички до порядку, звички до чистоти, доброго товаришування, стриманості, уважності, мужності, що значно впливатиме на інтелектуальний і моральний розвиток дитини. Розкриваючи мету, завдання, зміст, методи і чинники морального виховання, С. Русова вказала деякі шляхи і засоби його реалізації: розвивати почуття ласки до всього живого; вимагати від дитини свідомої акції на допомогу чужій людині, якщо вона в біді; впливати на почуття дитини оповіданнями, де моральне добро якнайкраще вимальоване і викликало б у неї бажання перейняти чудовий зразок; зразок учителя - головний моральний вплив.

    Великого значення у моральному становленні дитини педагог надавала естетичному вихованню. Вона зазначала, що коли дитину оточує краса, для неї цілком зрозуміла та приваблива, вона впливає на настрій, спонукає до доброї поведінки. Обов’язковою умовою, джерелом естетичного виховання в розумінні С. Русової є загальний вигляд дитячого садка, дошкільників,  їх оточення. У всьому повинна бути чистота, охайність. Ці риси педагог вважала першими моральними звичками дитини. Через сприйняття краси у людини формується емоційно піднесене ставлення природи, людини, світу речей, розвивається повага до людської праці. Софія Русова була глибоко переконана у необхідності виховувати всебічно розвинену особистість. Центральною фігурою в концепції С. Ф. Русової є особистість, дитина з її природними задатками, здібностями, потребами.

    Із-поміж засад нового Базового компонента дошкільної освіти визначено, зокрема: визнання самоцінності дошкільного дитинства, його особливої ролі в розвитку особистості; збереження дитячої субкультури; повага до дитини, врахування індивідуального особистого досвіду дошкільника. Учена була переконана, що не існує межі між естетичним і моральним вихованням, оскільки «естетичне виховання готує в серці ґрунт для почуттів моральних». 

    Відмінною особливістю педагогічної концепції С. Русової було органічне поєднання естетичного і морального як взаємообумовлюючих компонентів виховного процесу. Важливого значення у зв’язку з цим в процесі морального становлення особистості дитини С. Русова надавала живому спілкуванню з природою, естетичним враженням, якими б збагачувалася духовна природа особистості під час такого спілкування. Дослідниця зазначала, що «коли дитину оточує краса, для неї цілком зрозуміла і приваблива, вона впливає на її настрій, надихає на добру поведінку як серед природи, так і в людському колективі».

        Отже, С. Русова - видатний український педагог, видавець, письменниця, активна громадська діячка, щира подвижниця української національної культури й стійкий борець за самостійну Українську державу.  Вона створила надзвичайно цікаві й глибоко наукові твори про українське дошкілля й український національний напрямок виховання дошкільнят. С. Русова теоретично та практично впровадила концепцію українського дитячого садка, яка містить три складові: мету виховання і завдання дитячого садка, основні принципи, зміст роботи дитячого садка. Варто відзначити, що педагогічна ідея українського дитячого садка була сформована С. Русовою на основі вивчення світової педагогічної думки.