Методичні рекомендації з питання валеологічного виховання дітей дошкільного віку

 

Вченими доведено, що здоров'я людини лише на 7% залежить від стану

охорони здоров'я в країні, а більш ніж на половину від її способу життя, який

впливає на фізичний стан і духовне здоров'я, на ціннісні орієнтації, моральні,

вольові якості.

Здоровий спосіб життя для дітей дошкільного віку визначається такими

параметрами:

-         дотримання режиму дня;

-         належне володіння культурно-гігієнічними навичками;

-         раціональне харчування та культура споживання їжі;

-         руховий та повітряний режими;

-         режим активної діяльності та відпочинку;

-         профілактичні заходи щодо збереження здоров'я;

-         духовний розвиток і гармонійні стосунки з довкіллям та самим собою;

-         душевний комфорт і психічна рівновага.

РЕКОМЕНДАЦІЇ ТА ПОРАДИ

1. Формування валеологічного світогляду має відбуватися постійно, систематично як на заняттях, так і в різних режимних процесах.

2. Дуже добре, коли тема, що розглядалася на занятті, логічно продовжується в іграх та інших видах діяльності, щоденному постійному спілкуванні дорослого й дитини.

3. Запропоновані теми занять та інші форми роботи стосуються всіх дошкільників. Однак кожний педагог підбирає матеріал, форму проведення відповідно до віку дітей.

Педагоги ЗДО повинні спонукати дітей до рухливої діяльності, повсякчас регулювати їхню активність, та завжди схвалювати прояви самостійності, вольових зусиль. Важливо при цьому враховувати руховий досвід кожного малюка окремо, рівень рухливості, притаманній їй темп, здібності та природні можливості. Обсяг рухової активності у межах активного режиму становить до трьох годин для дітей раннього віку, три – чотири години для дітей молодшого дошкільного віку та чотири – п’ять годин для дітей старшого віку.

Прогулянки є важливим складником життєдіяльності всіх дітей. Неодмінна умова для їх проведення – це збалансування вихователями програмних вимог з бажаннями дітлахів. Зміст роботи на прогулянках залежить від кількох складових: освітніх завдань, погоди, настрою дітей, загальної атмосфери в групі тощо.

Тривалість фізичних вправ на прогулянках становить: для дітей раннього віку двадцять – тридцять п’ять хвилин, молодшого віку – тридцять п’ять - сорок п’ять хвилин, дітей старшого віку – сорок п’ять - шістдесят хвилин. Знижувати рухову активність потрібно наприкінці прогулянки (за десять – п'ятнадцять хвилин) до її закінчення, для забезпечення спокійного переходу до іншого режиму.

Враховуючи величезну роль ігрової діяльності в зростанні особистості дитини, під час організації рухового режиму значне місце відводиться рухливим іграм. Добираючи їх треба враховувати такі чинники: вік дітей, місце ігор протягом дня, погодні та природні умови, пора року, наявність необхідного інвентарю та обладнання.

Як завжди до різних форм роботи (свят, занять, походів, розваг тощо) включаються рухливі ігри після попереднього їх розучування. Проводять її щодня в усіх вікових групах – одну - дві гри, під час ранкового прийому дітей, дві – три гри - на прогулянках та одна дві гри - увечері . Всього на протязі дня проводять п’ять - сім рухливих ігор, а влітку – сім – вісім.

Проведення фізичних вправ на прогулянках – це оди із основних засобів для фізичного розвитку дітей. Завдяки їм формуються і закріплюються навички життєво-важливих рухів: (бігу, стрибків, ходьби, лазіння, метання тощо), тренуються фізичні якості: (швидкість, спритність, витривалість, сила, гнучкість, координація рухів).

Організовуються дні здоров’я. Один раз на місяць, починаючи з дітей третього року життя. Вони насичені різноманітними формами: лікувально- профілактичні та гартувальні процедури, фізкультурні свята та розваги, рухливі ігри, заняття з фізкультури, дитячий туризм та самостійна рухова діяльність. Проводяться вони як правило на свіжому повітрі. У дні здоров’я освітня робота пов’язується з темами зорового способу життя та власне здоров’я (читання художньої літератури, бесіди, трудова, ігрова, пізнавальна там самостійна художня діяльності).

ФОРМИ РОБОТИ З БАТЬКАМИ

Дуже часто родинне виховання й виховання у ЗДО існують як дві окремі ланки: вдома інколи дитина дістає одні настанови, зразки поведінки, у дитячому садку – інші. Батьки хочуть бачити своїх дітей здоровими. Однак не всі розуміють і знають, як це зробити. Тільки єдність вимог здорового способу життя в родині і в дитячому садку сприятиме формуванню у дитини свідомого ставлення до свого здоров'я.

Робота вихователів із батьками з цієї проблеми може проводитися за такими напрямками:

1. Вивчення рівня валеологічних знань батьків, способу життя в родині, деяких спадкових хвороб (анкетування, опрацювання анкет, питальників та ін.).

2. Надання теоретичної допомоги (бесіди, Дні відкритих дверей, усні та рукописні методичні журнали, конференції, лекторії та ін.).

3. Система практичної допомоги (щоденні консультації, дискусії, диспути, діалоги, практичні заняття з розв'язанням батьками педагогічних задач, проблемних завдань, що стосуються здоров'я дитини).

 

 

   Особливості формування усвідомленого ставлення дошкільників

до власного здоров’я

                                                                            «Щоб бути здоровим, потрібні власні зусилля,

постійні, значущі. Замінити їх не можна нічим».

М. Амосов

Фізичний розвиток дітей – пріоритетний напрям у роботі ЗДО. Завдання і зміст фізичного виховання визначаються Базовим компонентом дошкільної освіти. Вона спрямована на природний розвиток дитини та збереження її фізичного й психічного здоров’я. Із семи ліній розвитку дошкільника, виділених БК, першою є ОСВІТНЯ ЛІНІЯ  «ОСОБИСТІСТЬ ДИТИТНИ». Одна із важливих складових частин якої – культурно-гігієнічні навички.

Здоров’я обумовлюється способом життя, а модель способу життя формується в дитинстві. Тому так важливо формувати звичку до здорового способу життя в дошкільному віці. Одним із параметрів здорового способу життя – належне володіння культурно-гігієнічними навичками.

Виховання у дітей навичок особистої гігієни відіграє важливу роль в охороні здоров’я, сприяє правильній поведінці в побуті, у громадських місцях. Адже, виконання правил особистої гігієни є однією з умов збереження і зміцнення здоров’я.

Спеціальних занять з цього розділу роботи не плануються, гігієнічне виховання і навчання постійно здійснюється в повсякденному житті. Ми можемо навчити дитину ходити, стрибати, лазити, повзати, бігати, виконувати різні фізичні та рухові вправи, але якщо ми не донесемо до свідомості дитини, що звички, пов’язані з чистотою й охайністю, бажання дружити з водою – це буде великим мінусом в нашій роботі щодо зміцнення та збереження здоров’я дітей.    

Культурно-гігієнічні навички – це дії, пов’язані з дотриманням чистоти й порядку. Їх умовно можна поділити на чотири різновиди:

·        навички особистої гігієни;

·        навички культури їжі;

·        дбайливе ставлення до власних речей;

·        підтримання порядку та чистоти в навколишньому середовищі.

Під час повсякденної роботи з дітьми необхідно прагнути до того, щоб дотримання правил особистої гігієни стало для них природним, а гігієнічні навички з часом постійно удосконалювалися. Правила особистої гігієни пов’язані з усіма видами діяльності й відпочинку дітей.

По мірі росту та розвитку дитини самостійність і активність її зростає. Виховання культурно-гігієнічних навичок містить широке коло завдань, це:

·        безпосереднє навчання;

·        демонстрація вправи з виконанням дії під час дидактичних ігор;

·        систематичне нагадування дітям про необхідність дотримуватися правил гігієни і поступове підвищення вимог до них.

Охорона життя та зміцнення здоров’я, поліпшення фізичного розвитку, функціональне вдосконалення й підвищення працездатності організму дитини, а також загартування є першочерговими завданнями.

Опираючись на Базову програму по формуванню культурно-гігієнічних навичок дітей дошкільного віку вирішуються такі задачі:

·        знайомство з органами людського тіла;

·        розвиток вміння та навичок догляду за тілом;

·        формування позитивного ставлення дитини до гігієнічних процедур;

·        формування стійких навичок гігієни харчування (не брати їжу брудними руками, не споживати немитими овочі та фрукти та ін.);

·        формування культури поведінки за столом (правильно користуватися серветкою, столовими приборами, охайно споживати їжу);

В роботі з даної теми рекомендується використовувати іграшкових персонажів в різноманітних ігрових ситуаціях; користуватися різноманітним наочним матеріалом. Дитина краще сприймає та усвідомлює гігієнічні знання, якщо розповідь, пояснення будуть підкріпленні показом картинок, ілюстрацій або імітацією дій, пов’язані з культурно-гігієнічними навичками.

Читайте оповідання, казки з даної теми, відгадуйте загадки про речі особистої гігієни; розглядайте сюжетні картинки; обігруйте з дітьми віршовані рядки, де вони виконують імітаційні рухи; вирішуйте проблемні запитання та завдання. В результаті дитина отримає досвід самостійної діяльності, нові знання і уміння.

Продовжуйте проводити роботу з батьками з даної теми. Поповнюйте консультативний матеріал порадами, консультаціями до батьківського куточку.

Єдність вимог здорового способу життя в родині і в ЗДО сприятимуть у дитини формуванню свідомого ставлення до власного здоров’я.

 

ФОРМИ ТА МЕТОДИ ФОРМУВАННЯ В ДОШКІЛЬНИКІВ ЗНАНЬ ПРО МОРАЛЬНІ НОРМИ ТА ПРАВИЛА

Від народження дитина не здатна мислити критично, тому все, що оточує її, стає для неї звичним, буденним. Це пов’язано з недостатнім життєвим досвідом: дитина часто не знає, що буває інакше.

           Сформувати чіткі уявлення про добро і зло в дитини дошкільного віку — завдання батьків та педагогів. Робити це можна засобами мистецтва, залучаючи її до різних видів художньої діяльності:

Ë образотворчої

Ë музичної

Ë художньо-мовленнєвої

Ë театральної тощо.

Це й буде стартовим майданчиком для розвитку духовно-особистісного та творчого потенціалу дитини. Розглянемо деякі з форм роботи.

•Перегляд мультфільмів

        Сформуйте спеціально відібрану відеотеку з позитивними мультфільмами відповідно до віку дитини. Перед переглядом і після нього поговоріть з дитиною про мультфільм: його зміст почуття і переживання героїв ставлення дитини до персонажів та подій мультфільму почуття дитини під час його перегляду. 

•Розглядання та обговорення ілюстрацій

                  Це перший крок до сприймання дитиною класичних творів            образотворчого мистецтва.

•Власна творчість

•       Дає змогу дитині максимально наблизитися і глибше пройнятися кожним видом мистецтва, оскільки ефективне засвоєння цінностей відбувається на емоційній основі. Заохочуйте дитину вигадувати власні історії, писати вірші, малювати, ліпити, використовувати елементи театральної педагогіки.       

•Слухання та виконання пісень

•       Залучайте дитину до слухання класичної музики, починаючи з невеликих за обсягом (до 2 хв.) творів. Корисно вчити дитину грати на якомусь музичному інструменті, але лише за умови, що в неї виникне таке бажання. 

•Читання художньої літератури 

•       Казки, притчі, оповідання є дієвими засобами пізнання дитиною як навколишнього, так і свого внутрішнього світу. Це пояснюється особливістю літературних творів, специфікою їх сприймання, жвавим інтересом, який проявляє дитина до художньої літератури. У художній літературі представлено ситуації морального вибору, які дитина зустрічає чи зустріне в реальному житті. Норма в художніх творах постає не як поняття, а як модель поведінки, а якості людини демонструються на прикладах яскравих образах персонажів (добро — зло, щедрість — скупість, чесність — брехливість тощо)

•Театралізована діяльність

•       Під час театральної діяльності дитина відтворює певний сценічний образ, використовуючи засоби міміки, пантоміміки, виразного мовленнєвого інтонування. Значне місце в роботі посідає також художньо-мовленнєва діяльність, що передбачає виразне виконання віршів, монологів та діалогів, розповідання казок, оповідань, віршів. Це дає можливість дитині самовиражатися, розвивати особистісні якості — самооцінку, впевненість, відповідальність, моральну зрілість.

Моральне виховання — цілеспрямована взаємодія дорослого і дитини з метою формування моральних почуттів і якостей, засвоєння моральних норм і правил, розвитку моральних мотивів і навичок поведінки.          

          Усі батьки прагнуть, щоб їхні діти зростали здоровими, добрими, щедрими тощо. Водночас вони дозволяють їм дивитися мультфільми, що містять сцени насилля, численні рекламні ролики, які демонструють, що «кращі люди» достойні відпочивати з найліпшими винами та найліпшими сортами тютюну. До досягнення повноліття дитина встигає близько 350 тис. разів зазнати впливу агітації щодо способів задоволення особистих потреб та бажань. Жорстокі та цинічні фільми, іграшки, книжки формують відповідний характер дитини. Завдання дорослих — мобілізувати сили для протистояння негативному впливу сучасного інформаційного світу заради повноцінного духовно-морального розвитку своїх дітей. Досягти цих завдань допомагають різні методи.

          Існує багато класифікацій методів морального виховання. Але найбільш послідовним та правильно обґрунтованим є такий поділ:

Ë Пояснювально-репродуктивні (розповідь, повчання, пояснення)

Ë Проблемно-ситуаційні методи (постановка моральних завдань)

Ë Вправляння та привчання (показ, тренування, доручення)

Ë Стимулювання (похвала, довіра, оцінка, заохочення)

Ë Попередження

Ë Керування самовихованням дітей ( поради щодо самоаналізу, самооцінки власної поведінки)      

Однією з найважливіших складових процесу розвитку дітей є процес соціалізації особистості, під час якої на дитину впливають різноманітні соціальні інститути, такі як сім`я, дошкільні та загальноосвітні заклади, позадошкільні заклади, засоби масової інформації (радіо, телебачення) та живе безпосереднє спілкування з оточуючими людьми.

Соціалізація – процес входження особистості в соціум, її взаємодія з суспільством – прийняття правил, норм, цінностей і моралі цього суспільства, набуття соціального досвіду.

    Під час вторинної соціалізації, коли дитина йде у дошкільний заклад, школу і коло її спілкування збільшується – вона починає спілкуватися з однолітками, вихователями, іншими дорослими людьми і відповідно засвоює певні, вже нові для неї, норми, правила, цінності та моралі.

    Для забезпечення позитивного соціального розвитку дитини можна використовувати такі прийоми, як демонстрація власної позитивної дії, заміна, «переключення» уваги, запровадження правил і відповідних наслідків, виконання чи невиконання.

Особистий приклад. Діти вчаться поводитися, спостерігаючи за навколишніми. Приклад інших показує дітям, що таке «добре» і що таке «погано». Їм дуже корисно бачити, що дорослі поводяться з дітьми ласкаво, спокійно, доброзичливо; допомагають розв’язанню проблем; пропонують допомогу і підтримку тим, хто її потребує. Навіть якщо діти ще не можуть відтворити слова «дякую», «будь ласка», для них буде корисним бачити зразки ввічливої поведінки.

Особистий приклад ефективний тоді, коли увага звернена на позитивну поведінку. Поєднання дій і слів допомагає дітям зрозуміти зміст правильної поведінки. Наприклад, вихователь, витираючи стіл після сніданку, коментує свої дії: «Я витираю стіл, щоб він був чистим. Ти вирішив допомогти мені? Ось тобі ганчірка. Разом ми справимося швидше». Якби дорослий не коментував своїх дій, дитина, мабуть не затримала б свою увагу на них.

Заміна і «переключення» уваги. Цей прийом відвертає увагу дитини від небажаних дій і предметів. Різкі вимоги і вилучення небажаних предметів без надання заміни не настільки ефективні і часто призводять до конфліктів.

Правила. Правила є показниками поведінки. Вони подібні до невидимої огорожі, яка окреслює межі. У міру того, як діти опановують правила, вони починають розуміти, що можна робити, а чого – ні. Дітям властиво «випробувати» правила для того, щоб переконатися в їх правильності. Однак усі діти мають зрозуміти, що у дозволеного є межа. Наскільки добре діти це зрозуміють, залежатиме, зокрема, й від того, наскільки добре дорослі сформулюють правила і як вони самі дотримуватимуться їх.

Дітям легше зрозуміти як слід діяти, коли їм кажуть: «Скажи, що зараз твоя черга», а не «Не бийся».

Порівняйте самі:

«Не  поспішай під час їжі» - «Будемо їсти повільно»;

«Не кричи голосно» - «Будемо розмовляти тихіше»;

«Не забирай іграшки» - «Іграшки в групі для всіх дітей»;

«Не малюй на стіні» - «Малюй на папері»

Наслідки. Наслідки – це результат поведінки, яка визначає ймовірність повтору подібної поведінки в майбутньому. Позитивні наслідки приводять до повтору подібної поведінки в майбутньому. Корективні – знижують таку ймовірність.

Позитивні наслідки. Посмішка, поплескування по спинці, підбадьорливі слова чи похвала означають для дитини, що ви схвалюєте те, що вона зробила. Спостереження за дітьми дає можливість помітити: хто з дітей намагається виконати правило, робить спробу, нехай навіть не зовсім успішну. Якщо дорослі схвалюють такі спроби, діти прагнутимуть до повторення.

Корективні наслідки. Якщо Ігор кидає іграшки на підлогу, то логічним наслідком такого поводження буде складання іграшок на місце. Якщо Катруся кидає пісок в обличчя іншій дитині, то логічним наслідком для неї – допомогти вихователю помити цій дитині очі. В обох випадках такі логічні наслідки показують дитині, що її дії були неправильними, що неправильна поведінка неприпустима і її наслідки потрібно виправляти.

Карати дітей – насильно саджати на стільчик, ставити в куток, скривджувати словами – неприпустимо і це, як правило, не дає позитивного результату без зовнішнього контролю.

Як вчити дитину за правилами.

Формулюйте очікування чітко і стисло. Багатослівність збиває дітей з пантелику.

Одночасно запроваджуйте не більше 1– 2-х правил. Вам самим складно відстежити виконання цих правил усіма дітьми.

Будьте послідовними, вимагаючи від дітей виконання правил. Дітям складно зрозуміти, чого від них хочуть, якщо правила постійно змінюються і до різних дітей застосовуються по-різному. Наприклад, є правило: після відвідування туалету слід обов’язково мити руки. Потрібно вимагати дотримання цього правила щоразу, коли дитина користується туалетом. Ретельність вимоги виконання правила робить життя передбачуванішим.

Формулюйте правила як пропозиції, а не як заборони чи накази. Малюки краще відгукуються на позитивні правила.

Кажіть «спасибі» і «будь-ласка». Ввічливість надає тону співпраці і моделює поведінку очікувану дорослими.

Наголошуйте на поведінці дитини, а не на її характері. «Я засмучуюся, коли ти б’єшся. Від удару буває боляче». «Ти взяла у Ганнусі іграшку. Ганнуся засмутилася». «Ти зібрала серветки». Варто уникати висловлень на кшталт: «Мені не подобаються маленькі хлопчики, які б’ються», «Мені не подобається, коли відбирають іграшки», «Розумна дівчинка, зібрала всі використані серветки».

Використовуйте і слова, і дії. Негайно зупиняйте дії дітей, якщо вони можуть бути небезпечними для них самих чи для навколишніх. Наприклад, двоє малюків б’ються через іграшку. Зупиніть бійку, взявши обох за руку чи розведіть їх у різні кутки кімнати. Якщо дитина забралася на верхню поперечину шведської стінки і збирається стрибнути звідти – зупиніть її. Коли небезпечна ситуація залишиться позаду, діти краще зрозуміють, що ви від них вимагаєте і що з цього приводу міркуєте.

Будьте терплячими, вимагаючи виконання правил. Малюки – новачки в суспільстві. Від них не можна очікувати дотримання правил на першу вимогу. Ставтеся до дітей, як до новачків, які ще тільки вчаться. Якщо у дітей проблема з виконанням правил, спробуйте:

Ø повторити свої слова повільно і чітко;

Ø сказати теж саме, але простішими словами;

Ø супроводити свої слова жестами;

Ø показати дітям, чого ви від них вимагаєте.

 Що робити у випадках «зухвалої поведінки»

Емоційні спалахи. У цьому стані дитина верещить, вона червоніє, руки і ноги тремтять. Такі спалахи виникають від нездатності малюка впоратися зі своїми емоціями гніву чи з фрустрацією (розчаруванням).

Ë Якщо це фрустрація, то з такими спалахами найкраще справитися, змінивши умови які її викликали. Наприклад, замінивши велосипед, який завжди падає, забравши пірамідку, яка ніяк не складається.

Ë   Якщо це – гнів, то тактика має бути іншою. Такі спалахи найкраще ігнорувати, бо якщо в такій ситуації звертати на дитину увагу, вона буде й надалі дозволяти собі подібне поводження. Після того як спалах затихне, дорослий має приділити дитині увагу, заспокоїти її, допомогти справитися з ситуацією.

Негативізм малюків. Іноді малюки роблять протилежне тому, чого від них хочуть чи очікують дорослі, або ж кричать: «Ні!», у такий спосіб стверджуючи власну автономію. Щоб запобігти таких негативних ситуацій можна використовувати такі прийоми.

Ë Не використовувати ультиматумів. Замість того, щоб сказати: «Підніми зараз!», краще сказати: «Як ти гадаєш, куди краще покласти цю іграшку?» чи «Як ти гадаєш, ляльку краще покласти на ліжко чи посадити на стілець?». Такі формулювання допоможуть дітям приймати рішення, а отже, контролювати ситуацію.

Ë Дати дітям можливість вибору. Малюки шукають можливість проявити свою силу. Даючи дітям можливість обрати одну з двох позитивних ліній поведінки, дорослі допомагають їм відчути власну успішність і використовувати власну силу у позитивному напрямі.

Ë Коли діти кажуть «ні», не реагуйте відразу, зробіть паузу. Невелика пауза дасть дитині можливість заспокоїтися, а вам – зібратися з думками і знайти конструктивне рішення. Друга спроба вже не викликає такого негативного прийому.

…Дитина повинна відчувати, що в кожній людині є серце, яке треба берегти.

 

Педагогічне читання на тему:

 «Патріотичне виховання в педагогічній концепції Григорія Сковороди»

Григорій Савич Сковорода (1722-1794), видатний український філософ, просвітитель-гуманіст, письменник народився в сім'ї малоземельного козака в с.Чорнухи на Полтавщині. Початкову освіту здобув у школі - дяківці. По закінченні сільської школи в 1738 році вступив до Києво-Могилянської академії. В 1742 р., як вдалого співака, його відібрали для навчання та співу у придворній хоровій капелі. Проте інтерес до життя та навчання у Києво-Могилянській академії переважили, і, симулюючи хворобу горла, у 1744 році він повертається до Києва. Загалом юнак виявився здібним до наук і особливо до мов.

Г. Сковорода зробив істотний внесок у скарбницю вітчизняної культури. Крім знань філософії, іноземних мов, літератури, тодішньої педагогіки, він чудово співав, грав на скрипці, флейті, сопілці, бандурі, чудово малював. Його багатопланова літературна, філософська, педагогічна спадщина належить до визначних надбань прогресивної вітчизняної культури XVIII ст.

У світогляді вченого досить чіткою є тенденція, за якою вирізняються як ідеалістичні, так і матеріалістичні елементи. Сковорода до останніх років свого життя глибоко вивчав "Біблію" і був набожною людиною, хоча з іронією (іноді й з презирством) ставився до церковнослужителів. Тому ідеалістичні елементи завжди були присутніми у його поглядах. Та слідуючи античній філософії про пізнання світу і внутрішнього духовного стану самої людини, він у той же час є матеріалістом. Людина, за його переконанням є частиною природи: "мікрокосмосом" у "макрокосмосі".

Загалом у педагогічних поглядах Г.Сковороди чітко відбилися тогочасні соціальні протиріччя українського суспільства, а саме: знищення українського козацтва, заміна українсько-• державної автономії царсько-чиновницьким централізмом.

Проблеми виховання особистості розкриваються вченим у його праці "Благодарний Єродій, вірші "Убогий жайворонок”, збірці "Сад божественних пісень", байках та численних листах. Заслугою мислителя с передусім обґрунтування ним принципів гуманізму, народності та природо відповідності у вихованні.

Відомо, що вперше у педагогіці принцип гуманізму обґрунтовано представниками епохи Відродження. Заслугою Г.Сковороди є те, що він розкрив цей принцип як розуміння вихователем думок, переживань та прагнень дитини, віру у благородне особистісне начало, та в силу виховання. За Г.Сковородою, цей принцип реалізується лише за умови, коли вихователь виявлятиме високу чуйність і повагу до вихованця. Ілюстрацією успішної реалізації цього принципу самим Г.Сковородою можна вважати той факт, що коли протягом 1764-1769 рр. він вже не працював у Харківському колегіумі, то в монастирських угіддях передмістя Харкова згуртував навколо себе найздібніших вихованців згаданого колегіуму. Вони вивчали з ним різні науки, співали чотирьохго-лосі кантати самого Сковороди і т.ін.

Принцип народності в педагогіці, як відомо, вперше обґрунтовано Я.А.Коменським, який на противагу середньовічній схоластиці обстоював ідею навчання дітей рідною мовою. Однак Сковорода значно ширше трактує поняття "народності". Вона, на думку педагога, зумовлюється всім укладом життя, історичними умовами, мовою, культурою, кажучи сучасною мовою, ментальністю народу.

Природо відповідність, як педагогічний принцип, обстоювали у свій час Я.А.Коменський, Й.Г.Песталоцці та Ж.-Ж.Руссо. Останній, ідеалізуючи дитячу природу, радив уже з двохрічного віку ізолювати дитину від міського середовища, де, на його думку. панує моральна розбещеність, щоб у такий спосіб, серед природи. готувати дитину до майбутнього життя. Про різні природні задатки від народження писав у XVIII ст. К.А.Гельвецій.

На відміну від своїх попередників. Сковорода висуває ідею "спорідненого", тобто природо відповідного виховання. Природні задатки у людей неоднакові. Але кожна людина, на його думку, має можливість, спираючись на них, розгорнути успішну діяльність у тій чи іншій галузі. Мислитель вдається до такого образу. Природа, писав він, подібна до багатого фонтана, що наповнює різні посудини до повної місткості.

За Г.Сковородою, головним для педагога є пізнання і вдосконаленню природних здібностей кожної людини. Оскільки доля суспільства залежить від вдалого вибору кожним його членом спорідненої діяльності відповідно до природних здібностей та покликання, то, готуючи дітей до тієї чи іншої діяльності, насамперед доцільно враховувати їхні нахили та уподобання.

Виходячи з власних принципів. Сковорода у притчі "Благодарний Єродій" писав: "Главизна воспитания єсть:  благо родить; сохранить младое здравие; научить благодарности.

У вірші "Убогий жайворонок" та ін. творах він уточнює завдання виховання зростаючої особистості. До них вчений насамперед відносить:

·        розумове виховання дітей;

·        становлення їх як майбутніх трудівників (підготовка до "спорідненої"" праці);

·        моральне виховання.

 Консультація для педагогів

Взаємодія сім’ї і ЗДО щодо зміцнення духовного і фізичного здоров’я дошкільників

Виховна функція сім'ї

В усі часи і серед різних народів родинне виховання було і є незмінною цінністю, головною духовною основою життя нації, могутнім соціальним феноменом, який найтісніше об'єднує людей, неперевершеним чинником самовиявлення людини в усіх її іпостасях.

Сім'я виконує різноманітні зовнішні і внутрішні функції. Порушення функцій сім'ї може бути пов'язане з політичними, соціально-економічними умовами її життя, особистісними якостями її членів, особливостями їхніх взаємин. Неблагополуччя у сім'ї породжує проблеми у розвитку дітей.

Саме завдяки проживанню в сім'ї, цілеспрямованим її зусиллям людина пізнає, осягає свою людську сутність, обов'язки перед іншими людьми, передусім перед батьками і дітьми, утверджує в собі все людське. Для цього вона повинна виростати в сім'ї, в якій витає дух любові, всі чуйно, турботливо ставляться одне до одного. Адже уроки доброти, любові, здатність до співпереживання неможливо почерпнути з книжок. Ці якості виробляються в дитині передусім під час її взаємодії з найближчими їй людьми. Відчуваючи любов до себе, спостерігаючи, у чому це виявляється, дитина вчиться любити інших людей. А любов до дитини виростає із взаємної любові батьків, від уроків любові, отриманих ними у своєму дитинстві, від щирості їхніх стосунків зі своїми батьками.

Форми роботи дошкільного закладу з сім'єю з питань духовного

і фізичного здоров’я дошкільників

1. Спрямованість і адресність. Даючи конкретні поради, рекомендації, педагоги повинні знати особливості конкретних сімей. Нерідко батьки самі звертаються до вихователів за педагогічними порадами, у тому числі з конкретними питаннями щодо власної дитини.

2. Оперативний зворотний зв'язок. Робота педагога з батьками має вибудовуватися на основі живого діалогу, в процесі якого він з'ясовує рівень сформованості педагогічних знань і навичок батьків, вносить за необхідності відповідні корективи.

3. Індивідуалізація педагогічного впливу. Працюючи з батьками, вихователь допомагає їм використовувати педагогічні знання не як абстрактні істини, а як керівництво до практичних виховних дій, спрямованих на конкретну дитину з її особливостями, перспективами вікового та індивідуального розвитку.

Форми роботи з батьками можуть бути колективними, індивідуальними, наочно-інформаційними. Очікувану ефективність забезпечує раціональне поєднання різних форм роботи. Як свідчить досвід, у роботі з батьками слід уникати готових оцінних суджень про виховання, допомагати їм у виробленні вміння особисто спостерігати за власною дитиною, відкривати в ній нові якості й риси.

Часто педагоги свої міркування ілюструють магнітофонними записами розмов з дошкільниками, видеофрагментами про різні види діяльності (дидактична, театралізована гра, праця, зображувальна, фізкультурні заняття тощо), фотографіями дітей, виставками їхніх робіт.

Актуалізації уваги батьків до проблем зміцнення духовного і фізичного здоров’я дошкільників сприяють доручення їм виступити з конкретного питання на батьківських зборах; «домашні завдання» на спостережливість; участь батьків у роботі гуртків, проведенні фізкультурних ігор, занять, екскурсій з дітьми; допомога у проведенні рольових і ділових ігор.

Значного поширення набувають творчі форми роботи з батьками, в яких беруть участь діти, інші педагоги і співробітники дошкільного закладу. Часто батькам цікаво не тільки спостерігати за дитиною під час її взаємодії з дорослими не в домашніх умовах, а й самим виступити в новій ролі (театралізованій виставі, спортивному змаганні, конкурсі, засіданні дискусійного клубу).

Доцільно залучати до роботи не окремих, а всіх представників сім'ї, інших родичів, які мають стосунок до виховання дитини, а також налагодити дружні стосунки з іншими сім'ями, які небайдуже ставляться до розвитку і виховання своїх дітей.