Методичні рекомендації щодо організації

роботи з дітьми основ безпеки життєдіяльності

Основні напрями роботи з БЖД:

•     Формувати у дітей розуміння цінності власного життя та здоров’я.
•     Формувати у дітей уявлення про стихійні природні явища, як-то: землетрус, повінь, буря, ожеледиця, гроза, град тощо, ознайомити дітей природою, характерними ознаками, негативними наслідками.
•     Виховувати в дітей відчуття небезпеки щодо вогню, електричного струму, навчання правил протипожежної безпеки, вміння швидко і правильно знаходити вихід з небезпечної ситуації.
•     Навчити дітей обережно поводитись з ліками та хімічними речовинами , побутовою хімією.
•     Формувати в дітей уявлення про небезпечні для життя отруйні рослини, ягоди, гриби та вміння реалізувати в природі набуті знання.
•     Виховувати вміння надати собі та іншим потерпілим допомогу на випадок травмування, свідомо виконувати правила поведінки на вулиці, під час зустрічі з незнайомцями, у надзвичайних ситуаціях.

Організовуючи роботу з навчання дітей основ БЖД вихователь повинен дотримуватись таких принципів:

Принцип системності.

Робота проводиться протягом всього дня, а не тільки на занятті, а далі – забули.

Принцип сезонності, особливо  дитина і природа:

• стихійні явища;
• ознайомлення з грибами, отруйними ягодами, рослинами;
• зимою – властивості снігу;
• в жару – тепловий, сонячний удар, пожежа;

Принцип врахування умов села і міста.

• Сільським – як вести себе у місті,
• Міським дітям розповідати, як поводитись із свійськими тваринами, в лісі, на городі.

Принцип доступності, врахування віку дітей.

Принцип інтеграції, тобто пізнавальна робота з даного питання повинна поєднувати всі розділи програми 

• ознайомлення з довкіллям,
• ознайомлення з природою, 
• художня література, 
• фізичний розвиток, 
• образотворча діяльність, 
• екологічне та валеологічне виховання.

Розширення уявлень дітей про небезпечні предмети, явища, ситуації повинно відбуватися не лише на інформативному, а й на емоційно-чуттєвому рівні. Найефективніший засіб – художнє слово.

 Дітям не подобаються моралізаторські застереження щодо правил безпечної поведінки. Художнє слово набагато ефективніше активізує дитячу пам’ять, увагу, мислення.

 Використання ТЗН – ефективний метод проведення роботи з даного напряму.

 Використання  наочності також стане  в нагоді педагогам.

 Використання спеціальних іграшок та дидактичних ігор.

 Ігри-драматизації, які розігруються за мотивами казок, оповідань чи проблемних ситуацій.

 Надзвичайно ефективним та корисним є фізкультурно-оздоровча робота – організація Днів здоров’я, спортивних свят та розваг. Тут дитина сама стає учасником дійства, доходить власних висновків, формує для себе певні настанови.

 Консультація для вихователів

«Безпека дитини: компетентнісний підхід»

В організації освітньої роботи з питань безпеки життєдіяльності дошкільників можна визначити такі основні напрямки:

    така робота не повинна обмежуватися засвоєнням норм та правил;

    дітей необхідно навчати обачності, навичок орієнтування і швидкої реакції в екстремальних ситуаціях;

    максимального ефекту можна досягти, якщо буде прослідковуватися єдина стратегічна лінія у діяльності педагогічного, дитячого та батьківського колективів;

    слід враховувати деякі принципові аспекти роботи з дітьми, які суттєво відрізняються від аналогічної роботи з дорослими (розповіді, бесіди, відеофільми про наслідки пожеж, повеней, інших небезпек тощо).

Перевага в освітньому процесі має надаватися цікавим довірливим бесідам, розмовам, моделюванню та аналізу певних ситуацій, релаксаційним паузам, етюдам з психогімнастики, дидактичним та сюжетно-рольовим іграм. Особливу увагу слід звернути на те, щоб максимально використовувати наочність (ілюстрації, альбоми, картини, відеофільми тощо); проводити цільові прогулянки, екскурсії, вечори розваг, спеціальні дні або тижні безпеки, до участі в яких необхідно залучати медиків, батьків та інших спеціалістів.

Знайомлячи дітей з небезпечними чинниками довкілля, не можна у них викликати тривогу, страх, неспокій! Головне правило для вихователів і батьків – не лякати дітей можливою небезпекою, а виховувати розумну обережність, прищеплювати навички правильних дій.

Навчання і виховання з питань захисту і здоров’я у надзвичайних ситуаціях на сьогоднішній день повинно спрямовуватися на формування у дітей:

    розуміння цінності власного життя та здоров’я, основ здорового способу життя;

    правил безпечної поведінки на ігрових та спортивних майданчиків, під час художньої праці тощо.

    правил безпечного перебування на вулицях, правил поводження з незнайомими людьми;

    навичок безпечної поведінки при агресивному поводженні однолітків або дорослих;

    уявлень про небезпечні для життя отруйні рослини, ягоди, гриби та вміння реалізувати знання у природному середовищі;

    уявлень про стихійні природні явища (землетрус, повінь, буря, ожеледиця, гроза, град…),

    ознайомлення дітей з їх природою, характерними ознаками, негативними наслідками;

    уявлень про основні правила поведінки в екстремальних ситуаціях;

    бережного проводження з ліками, хімічними речовинами, побутовою хімією;

    відчуття небезпеки щодо вогню, електричного струму, правил протипожежної небезпеки. 

Адже людина може запобігти біді, уберегти себе і своїх близьких від небезпеки, якщо буде володіти елементарними знаннями основ безпеки життєдіяльності. Знання ці формуються в процесі виховання, отже, навчання дітей, забезпечення безпеки їх життєдіяльності є актуальним педагогічним завданням.

Як же зберегти здоров'я дітей? З перших років життя допитливість малят, активність у пізнанні навколишнього можуть інколи становити небезпеку для них. На жаль, формування безпечної поведінки найчастіше розуміють як цілу низку заборон. При цьому дорослі, які люблять дітей, опікуються ними, не помічають, як часто вони повторюють слова: «не можна», «відійди», забуваючи, що тільки слушні та вчасні поради дорослих можуть справді допомогти дитині вберегти своє життя, зміцнювати здоров'я, усвідомлювати, що гратися можна не скрізь і не завжди, і що деякі заборони та правила – не примхи батьків і педагогів, а життєва необхідність. Ми з вами маємо зробити все для того, щоб кожна дитина була здоровою та постійно перебувала у безпечних умовах.

Саме тому в освітніх напрямах Базового компоненту дошкільної освіти передбачено  дати дитині відповідні знання, прищепити вміння й навички безпечної поведінки:

    диференціює поняття «безпечне» і «небезпечне»,  усвідомлює важливість безпеки життєдіяльності (власної та інших людей);

     знає правила безпечного перебування вдома, у дошкільному закладі, на вулиці, на воді, на льоду, на ігровому, спортивному майданчиках;

    орієнтується у правилах :

- поводження з незнайомими предметами та речовинами;

- пожежної та електробезпеки;

- користування транспортом;

- в основних знаках дорожнього руху;

    знає та може скористатися номерами телефонів основних служб допомоги (пожежної, медичної, поліції);

    знає до кого можна звернутись у критичній ситуації

    володіє навичками безпечної поведінки в разі проявів агресивності з боку однолітків або дорослих

Отже, бачимо, що державний стандарт дошкільної освіти ставить завдання навчити випускника ЗДО насамперед чітко диференціювати поняття: «безпека» і «небезпека», «безпечне» і «небезпечне», які мають поповнити активний словник дитини й стати дієвими правилами поведінки.

Як досягти безпеки дітей?

Звичайно, починати треба з просвітницької роботи як серед батьків так і серед дітей. Фахівці стверджують: формування відповідального ставлення до власної безпеки має відбуватися на всіх етапах життя людини, а розпочинати його варто з раннього дитинства. На жаль, значення раннього і дошкільного віку в становленні культури безпеки життєдіяльності людини, культури її здоров’язбереження сьогодні недооцінюється. Дорослі (педагоги і батьки) основну свою місію здебільшого вбачають у тому, щоб захищати та оберігати дитину, але ж дуже важливо – підготувати її саму до реального життя, насиченого різними подіями, зустрічами, ситуаціями, подекуди небезпечними.  Звичайно ж, максимального ефекту можна досягти, якщо в діяльності педагогічного та батьківського колективів буде відпрацьовано єдину стратегічну лінію.

Що ж таке безпека дитини і які обов'язки дорослих?

Безпечний означає такий, що не завдає шкоди  організму, стану здоров'я та поведінці в соціумі. Насамперед, це захищеність від будь-якої небезпеки: предметів, речовин, людей, різних непередбачуваних ситуацій та іншого, що може становити загрозу здоров’ю та життю. В дошкільному віці цей захист мають здійснювати дорослі: педагоги і батьки. Постійне перебування дітей у їхньому полі зору та підтримання тісного контакту з ними – певна гарантія особистої безпеки кожного вихованця.

Основні напрями роботи– створення належних умов для безпечної життєдіяльності; формування елементарної життєвої компетенції з питань безпеки, виховання основ безпечної поведінки у дітей, а також культури безпеки у дорослих, відповідального ставлення до життя та здоров'я малят.

Щоб не допускати небезпечних ситуацій, важливо вміти передбачати їх, якщо можливо, уникати, а в разі необхідності – рішуче діяти.

Кожен працівник ЗДО несе відповідальність за життя і здоров'я дітей на своєму робочому місці. При цьому інколи можна спостерігати, як в роздягальнях, групових кімнатах на підвіконнях, ігрових шафах, шафах для роздягання прямо над головами дітей стоять важкі, незакріплені горщики з кімнатними рослинами. Або ж в куточках природи знаходяться рослини, які взагалі є отруйними (молочай, олеандр та ін.). Слід пам’ятати, що небезпеку також становлять і рослини зі специфічним запахом, які можуть викликати алергічні реакції чи головний біль у дитини (пеларгонія, лілія, гіацинт, нарцис). Ще раз наголошую, що кімнатні рослини мають розміщуватися в осередках природи і перелік їх повинен відповідати програмовим вимогам.

В ігрових куточках груп раннього віку іноді з'являється дрібний природний або ігровий матеріал (мозаїка) для вільного користування малюків. Вихователь у таких випадках запевняє, що все під її контролем. Але можна і незчутися, як дрібні деталі раптом опиняться у вусі або горлі малюка. От  чому безвідповідальне ставлення до створення дитячого довкілля небезпечне і неприпустиме! Звичайно ж перелік таких фактів можна продовжувати, а це свідчить, що проблема безпеки життєдіяльності дітей потребує від усіх нас посиленої уваги.

Від дошкільників ще не можна очікувати самостійних правильних рішень у тому чи іншому випадку. Безпечну поведінку маємо формувати.

Що ж має враховувати педагог?

Уся робота з навчання дітей безпечної поведінки має вестися з урахуванням таких головних чинників:

    Вона не має обмежуватися лише навчанням дітей норм та правил поведінки. Їх треба також навчати обачності, вмінню орієнтуватися та швидко реагувати в екстремальних ситуаціях.

    Максимальний ефект досягається, якщо освітня робота ведеться одночасно в трьох напрямках: дитсадок – діти – батьки.

    Слід ураховувати особливості дитячої психіки, її підвищену вразливість. Тому неприпустимим є застосування так званої «шокової» терапії з акцентуванням на страшних наслідках пожеж, повеней тощо. Такий підхід може травмувати психіку дитини, призвести до стресів, тривог, фобій, страхів і навіть стійких неврозів.

    Важливе значення має і психологічна готовність дітей до сприйняття відповідної інформації про небезпеку та до практичних дій у надзвичайних ситуаціях. Працюючи з дошкільнятами, важливо враховувати властиві їм «вікові» страхи, спричинені високою емоційністю, малим життєвим досвідом та багатою уявою дітей. Поглиблюючи знання дітей про навколишнє, ми формуватимемо в них готовність до ситуацій, в яких вони можуть опинитися. Якщо життєва ситуація не містить в собі елементів несподіванки і зрозуміла малюкові, безпідставні страхи не виникатимуть.

Принципи організації освітньої роботи з дітьми:

Принцип систематичності

Принцип урахування умов проживання

Принцип інтеграції

Принцип взаємодії дитсадка і сім’ї

Впевнена, що тільки завдяки спільним зусиллям у справі охорони життя і збереження здоров'я дошкільнят можна не тільки захистити їх від небезпеки, а й закласти основи безпечної поведінки, підготувати до подальшого шкільного, більш самостійного життя.   Завершити хочу висловом: «Чужих дітей не буває». Тож не будьмо байдужими до жодних проявів небезпечної поведінки дітей на вулиці, в громадських місцях, у транспорті. Завжди пам’ятаймо – наша увага, наша турбота і допомога – найдієвіші кроки до захисту дітей від будь-якої небезпеки.

 

 

 "ПЕДАГОГИ ТА БАТЬКИ: НОВІ ГРАНІ СПІВРОБІТНИЦТВА"

    Співпраця колективу ЗДО з батьками є основою демократизації та підвищення якості освіти. Взаємодія колективу з батьківською громадою буде ефективною лише за умови розуміння ними, що тільки спільними зусиллями можна створити умови для підвищення якості освіти; розвитку й виховання дитини, набуття нею необхідного соціального досвіду. Досягнення цього сприятиме постійна робота педагогічного колективу навчального закладу над підвищенням рівня психолого-педагогічних знань батьків та їх педагогічної культури. 

  Складовими співпраці батьків та ЗДО є: 

- вивчення потреб, інтересів та очікувань батьків; 

- ознайомлення батьківської громади з традиціями ЗДО, річним планом, структурою роботи (на сайті ЗДО); 

- створення спільної стратегії розвитку ЗДО на діагностичній основі; 

- залучення батьків до освітнього процесу їх дітей (проведення спільних виховних заходів, занять); 

- психолого-педагогічна допомога батькам у вихованні дітей (всеобучі, лекторії, консультації);  

- створення умов для мотивації щодо набуття якісної освіти; 

- формування несуперечливих вимог до дитини і узгодження очікувань батьків та педагогічних працівників щодо результатів освітнього процесу.

    Робота з батьками повинна мати характер випереджування, готувати батьків до розуміння дітей та їх проблем. Педагогічні проблеми можна вирішувати тільки разом і працювати бажано на випередження. 

В такому випадку колектив ЗДО разом з батьківською громадою здатний вирішити проблеми: 

- формування інтересів та ціннісних орієнтацій в дітей; 

- виявлення здібностей та обдарованості; 

- розвитку пізнавальних інтересів; 

- створення сприятливого освітнього середовища; 

- індивідуалізації та диференціації навчання; 

- піклування про здоровʼя дітей; 

- формування навичок здорового способу життя.

     Батьки та вихователі, об’єднані спільними цілями та прагненнями, є зацікавленими однодумцями, рівноправними учасниками освітнього процесу, відповідальними за результат. 

Основні принципи педагогіки партнерства:

- повага до особистості;

- доброзичливість і позитивне ставлення;

- довіра у відносинах;

- діалог – взаємодія – взаємоповага;

- принципи соціального партнерства (рівність сторін, добровільність прийняття зобов’язань, обов’язковість виконання домовленостей).

ПАРТНЕРСТВО У ЗДО: У ЧОМУ СЕКРЕТ

Що поєднують відносинами партнерства сім’ї та ЗДО:

батьківство: сім’ї мають забезпечувати здоров’я та безпеку дітей, створювати вдома середовище, що заохочує до навчання та виховання; ЗДО ж повинен забезпечувати сім’ї інформацією, щоб допомогти зрозуміти своїх дітей та сприяти їхньому розвитку;

спілкування: ЗДО має бути підзвітним родинам і надавати їм інформацію про прогрес у навчанні та вихованні дітей.

Педагогіка партнерства важлива і незамінна з огляду на те, що:

По-перше, сприяє створенню атмосфери, в якій найкраще розкривається потенціал кожної дитини, формується його ініціативність і креативність. А це – один із ключових активів сучасного світу.

По-друге, партнерство задовольняє потребу в значимості і приналежності та зменшує рівень стресу, що, зрештою, допомагає інтелекту працювати ефективніше.

Для того, щоб найкраще підготувати себе до моделі партнерства у ЗДО, варто:

1. Прийняти факт, що зміни мислення відбуваються повільно – воно подібне на айсберг, занурений у глибини історії. Отже слід набратися терпіння, намагаючись побудувати партнерські стосунки з батьками вихованців.

2. Поставити собі запитання, який спосіб мислення найбільш адаптивний для цих умов; знайти носіїв такого мислення зростання. Приміряти на себе ці моделі.

3. Розвивати уяву і креативність. 

 

«Інтегрована освітня діяльність для дітей з порушенням опорно-рухового апарату»

               Статистика свідчить про те, що з кожним роком збільшується кількість дітей з різного роду порушеннями у фізичному та розумовому розвитку, тобто дітей з особливими освітніми потребами. Оскільки ступінь прояву порушення може бути різного роду (наприклад, моно або комбіновані порушення, що супроводжуються різними супутніми чинниками: епілептичними нападами, приступами агресії тощо), навчання дітей з особливими освітніми потребами може здійснюватися відповідно до певних форм: індивідуальне навчання, інтеграція, інклюзивне навчання або навчання в умовах сегрегації (інтернатна модель). 

       В останні роки в Україні значно зріс інтерес до спільного навчання дітей з різними потребами в єдиному освітньому середовищі.

На державному рівні приймаються положення та законодавчі акти, що забезпечують і гарантують отримання якісної освіти учнями з особливостями психофізичного розвитку в масових школах за місцем проживання, створення умов для реалізації їх творчого потенціалу та розвитку індивідуальних здібностей.

Завдяки створенню інклюзивного освітнього простору, діти, чиї особливі потреби виходять за межи загальноприйнятої норми, мають можливість не тільки отримати гідну освіту, а й відчути себе повноцінними членами дитячого колективу, а згодом стати повноправними громадянами своєї країни, що мають однакові для всіх права і обов'язки незалежно від своїх можливостей.

Переваги інклюзивної освіти для

 педагогів та фахівців

На зміну спеціалізованому навчанню приходять нові, прогресивні форми здобуття освіти – інтеграція та інклюзія.

Інтеграція в освіті – це одна з форм навчання, при якій діти з особливими освітніми потребами основний час проводять у звичайних групах разом з іншими дітьми і якийсь час – окремо, в умовах особливим чином організованого освітнього процесу, де їм надаються встановлені освітні послуги, медична, психолого-педагогічна та соціальна індивідуалізована допомога.

Модель інтегративного навчання обґрунтовується тим, що кожна дитина, з будь-якими порушеннями психофізичного розвитку має такі ж потреби, як і всі члени суспільства і повинна вести життя, максимально наближене до нормального. Тому у дитячому садку проводиться корекційно-розвивальна робота з дітьми, які мають особливі освітні потреби.

Мета інтеграції в освіті – залучити дітей з різними можливостями і допомогти вписатися у вже існуючу модель навчання. При цьому успішність інтегрованого навчання визначається, головним чином, готовністю дитини до навчання в умовах освітньої простору, тобто наявністю в неї відповідного віковій нормі або близького до неї рівня психофізичного і мовного розвитку, що дозволяє дитині опанувати загальноосвітній стандарт у строки, передбачені для дітей, що нормально розвиваються. 

Інтеграція припускає, що дитина з особливими освітніми потребами має бути готова для прийняття її закладом освіти і суспільством, тобто відповідати стандартам системи освіти, і не враховує його індивідуальності. Тому, фізично присутня на заняттях , вона фактично виключена з процесу навчання. А оскільки інтегроване навчання може бути показано лише тій частині дітей, рівень психофізичного розвитку яких відповідає або близький віковій нормі, то виникає проблема диференційованого відбору дітей для інтегрованого навчання та їх подальшого супроводу. 

 Інклюзія дає можливість кожному члену суспільства зробити свій вибір з усіх аспектів повсякденного життя, дозволяє кожній людині повноправно брати участь в житті суспільства згідно з її бажанням.

«Інклюзивна освіта – це система освітніх послуг, що ґрунтується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права здобувати її за місцем проживання, що передбачає навчання дитини з особливими освітніми потребами в умовах загальноосвітнього закладу».

Кожна дитина, незалежно від своїх особливостей – фізичних, інтелектуальних, соціальних, емоційних чи мовних, повинна мати можливість реалізувати своє право на навчання в будь-якому типі освітнього закладу і отримати при цьому гідну та якісну освіту.