Консультація «No_stress  вправи  для збереження

 працездатності в пост карантинній напрузі»

СПОСОБИ САМОРЕГУЛЯЦІЇ

I. Способи, пов’язані з управлінням дихання

Управління дихання – це ефективний засіб впливу на тонус м’язів і емоційні центри мозку. Повільне і глибоке дихання (за участю м’язів живота) знижує збудливість нервових центрів, сприяє м’язовому розслабленню, тобто релаксації. Часте (грудне) дихання, навпаки, забезпечує високий рівень активності організму, підтримує нервово-психічну напруженість.

Спосіб 1

Сидячи або стоячи постарайтеся по можливості розслабити м’язи тіла і зосередьте увагу на диханні.

На рахунок 1-2-3-4 робіть повільний глибокий вдих (при цьому живіт випинається вперед, а грудна клітка нерухома); – на наступні чотири рахунки проводиться затримка дихання;

– потім плавний видих на рахунок 1-2-3-4-5-6;

– знову затримка перед наступним вдихом на рахунок 1-2-3-4.

Вже через 3-5 хвилин такого дихання ви помітите, що ваш стан став помітно спокійніше.

Спосіб 2

Уявіть, що перед вашим носом на відстані 10-15 см висить пушинка. Дихайте тільки носом і так плавно, щоб пушинка НЕ ​​коливалася.

Спосіб 3

Оскільки в ситуації роздратування, гніву ми забуваємо робити нормальний видих: – глибоко видихніть;

• затримайте дихання так довго, як зможете; – зробіть кілька глибоких вдихів; – знову затримайте дихання.

II. Способи, пов’язані з управлінням тонусом м’язів, рухом

Під впливом психічних навантажень виникає м’язове напруження. Уміння його розслабляти дозволяє зняти нервово-психічне напруження, швидко відновити сили.

Спосіб 4

Оскільки домогтися повноцінного розслаблення всіх м’язів відразу не вдається, потрібно зосередити увагу на найбільш напружених частинах тіла.

– сядьте зручно, якщо є можливість – закрийте очі;

– дихайте глибоко і повільно;

– пройдіться внутрішнім поглядом по всьому вашому тілу, починаючи від верхівки до кінчиків пальців ніг (або в зворотній послідовності) і знайдіть місця найбільшої напруги (часто це бувають рот, губи, щелепи, шия, потилиця, плечі, живіт);

– постарайтеся ще сильніше напружити місця, які складно розслабити (до тремтіння м’язів), робіть це на вдиху;

– відчуйте цю напругу;

– різко скиньте напругу – робіть це на видиху; – зробіть так кілька разів.

В добре розслаблених м’язах ви відчуєте появу тепла і приємної важкості.

Якщо напруження зняти не вдається, особливо на обличчі, спробуйте розгладити його за допомогою легкого самомасажу круговими рухами пальців (можна зробити гримаси – подиву, радості та ін.).

Спосіб 5

У вільні хвилини, паузи відпочинку, освоюйте послідовне розслаблення різних груп м’язів, дотримуючись таких правил:

1) усвідомлюйте і запам’ятовуйте відчуття розслаблених м’язів за контрастом з перенапруженням;

2) кожна вправа складається з трьох фаз: «напружити-відчути-розслабити»;

3) напруженню відповідає вдих, розслабленню – видих.

Можна працювати з наступними групами м’язів:

– обличчя (лоб, повіки, губи, щелепи);

– потилиці, плечей;

– грудної клітини;

– стегон і живота;

– кистей рук;

– нижньої частини ніг.

Спосіб 6

Спробуйте змінити ритм всьому організму за допомогою монотонних ритмічних рухів:

– кругові рухи великими пальцями рук в «напівзамку»;

– перебирання намистин на вашому намисті;

– пройдіть по кабінету (коридору) кілька разів, роблячи на два кроки вдих, ана п’ять кроків видих.

III. Способи, пов’язані з впливом слова

Словесний вплив задіє свідомий механізм самонавіювання, йде безпосередній вплив на психофізіологічні функції організму. Формулювання самонавіювання будуються у вигляді простих і коротких тверджень, з позитивною спрямованістю (без частки «не»).

Спосіб 7. Самонакази

Самонаказ – це коротке, уривчасте розпорядження, зроблене самому собі. Застосовуйте самонаказ, коли переконані в тому, що треба вести себе певним чином, але відчуваєте труднощі з виконанням. «Розмовляти спокійно!», «Мовчати, мовчати!» – це допомагає стримувати емоції, вести себе гідно, дотримуватися вимог етики.

Сформулюйте самонаказ.

Подумки повторіть його кілька разів. Якщо це можливо, повторіть його вголос.

Спосіб 8. Самопрограмування

У багатьох ситуаціях доцільно «озирнутися назад», згадати про свої успіхи в аналогічних обставинах. Минулі успіхи говорять людині про його можливості, про приховані резерви в духовній, інтелектуальній, вольовій сферах і вселяють впевненість у своїх силах.

– Згадайте ситуацію, коли ви впоралися з аналогічними труднощами.

– Сформулюйте текст програми, для посилення ефекту можна використовувати слова «саме сьогодні»: «Саме сьогодні у мене все вийде»; «Саме сьогодні я буду найспокійніший і витриманий»; «Саме сьогодні я буду кмітливим і впевненим»; «Мені подобається вести розмову спокійним і впевненим голосом, показувати зразок витримки і самоконтролю».

– Подумки повторіть його кілька разів.

Спосіб 9. самосхвалення (самозаохочення)

Люди часто не отримують позитивної оцінки своєї поведінки з боку оточуючих. Особливо в ситуаціях, коли є підвищення нервово-психічних навантажень це одна з причин збільшення нервозності, роздратування. Тому важливо заохочувати себе самому.

– У випадку навіть незначних успіхів доцільно хвалити себе, подумки кажучи:

«Молодець! Розумниця! «Здорово вийшло!»

• Знаходьте можливість хвалити себе протягом робочого дня не менше 3-5 разів.

 

Методичні рекомендації

«Вимоги  щодо організації самоосвіти педагогів ЗДО»

         Уся система самоосвіти педагога, що є одним з найважливіших шляхів упровадження педагогічної науки в практику роботи ЗДО, має розглядатись як постійне та  нерозривне співвідношення між педагогічною теорією та практикою роботи в закладі дошкільної освіти.

         При доборі змісту та форм роботи педагогу необхідно брати до уваги два його аспекти:

1) предметом вивчення можуть стати  нові інноваційні технології, найактуальніші  педагогічні проблеми (нерідко відповідно  до загальносадової науково-методичної теми чи проблеми).    

2)       предметом самостійного вивчення  може виступати передовий педагогічний 

досвід, який ще не дістав належного  теоретичного узагальнення. 

         Складаючи індивідуальний план самоосвіти, педагог має чітко визначити мету, спрямовану на глибоке та  свідоме оволодіння знаннями, усвідомлювати необхідність обраної теми, правильно визначити матеріали для самостійних занять, дотримуватися систематичності та послідовності в самостійній роботі, здійснювати постійний самоконтроль.  

Самоосвіта педагога здійснюється за наявності таких ознак:

1.     Самоосвіта як процес пізнання передбачає не просте закріплення професійних знань або засвоєння вже відомої науково інформації, а має на меті придбання нових наукових і методичних знань, практичних навичок.

2.     Самоосвіта повинна бути безперервною, а поповнення і оновлення нових знань здійснюватися на підставі попередньої професійної підготовки педагога. Систематичність і безперервність цієї діяльності регулюються планами та програмами самоосвіти.

3.     Самоосвіта має сприяти оволодінню педагогом засобами застосування професійних знань у його практичній діяльності.

 Вимоги до організації самоосвіти:

1.     Зв'язок самоосвіти з практичною діяльністю педагога. Результатом самоосвітньої  роботи педагога має стати поліпшення якості навчання, виховання та розвитку дітей.

2.     Систематичність і послідовність самоосвіти, безперервний характер роботи, постійне ускладнення змісту та форм самоосвіти. Для педагогів  принцип безперервності має виявлятись у трьох напрямах: теоретична підготовка зі своєї спеціальності; практичному вдосконаленні методів навчання, розвитку та виховання дошкільників; у вивченні результатів свого психолого-педагогічного впливу на дітей.

3.     Комплексний підхід до добору змісту й організації обраної теми з самоосвіти. Впровадження принципів комплексності надає педагогам змогу не замикатися на якійсь одній галузі знань (наприклад, методичній), а й орієнтуватися на вивчення різних галузей науки: педагогіки, психології, фізіології, соціології тощо.

4.     Індивідуальний характер самоосвіти як найбільш гнучкої форми отримання знань педагогів. Сутність індивідуалізації полягає в тому, що зміст, форми та методи самоосвіти мають бути підпорядковані особливостям особистості педагога, наявності в нього професійно-вагомих якостей, умовами його роботи в тій чи іншій віковій групі, його реальним можливостям, спрямованості його професійних інтересів, ступеню свідомості щодо необхідності самоосвіти для себе та користі її для практики роботи в ЗДО. Індивідуальний характер самоосвіти не виключає і колективних форм роботи.

5.     Гласність і наочність результатів самоосвітньої роботи в педагогічному колективі. Саме цим створюються можливості для об’єктивного аналізу досягнень і недоліків у освітній роботі ЗДО з позиції сучасних наукових вимог обміну досвідом.

6.     Створення в ЗДО певних умов спонукає педагогів звертатись до нових наукових досягнень і фактів передового педагогічного досвіду. Цьому сприяє відвідування й аналіз відкритих занять, виступи перед батьками вихованців.

7.     Завершеність самоосвітньої роботи на кожному її етапі (участь у семінарі, інформація на засіданні методичного об`єднання, складання реферату або доповіді, участь у педагогічних читаннях, науково-практичних конференціях тощо).

Етапи організації самоосвіти

         Успішність роботи з самоосвіти залежить від правильно організованої пізнавальної діяльності педагогів, від її постійного ускладнення. Досвід показує, що найдоцільнішою є організація самоосвіти педагогів у п’ять етапів.

Перший етап – установчий. Він передбачає створення певного настрою в педагога до самоосвітньої роботи. На цьому етапі педагогу важливо правильно обрати мету своєї роботи, від чого залежатиме і вибір змісту самоосвіти. Виходячи з науково-методичної теми (проблеми), слід сформулювати особисту педагогічну проблему, індивідуальну тему, осмислити послідовність своїх дій.

Другий етап – навчальний. Зміст роботи педагога на цьому етапі зводиться до вивчення психолого-педагогічної та методичної літератури з обраної проблеми самоосвіти. Ознайомлення педагога зі станом досліджуваної проблеми в сучасній педагогічній науці допоможе конкретно визначити її для себе.

Третій етап – практичний. Це головна ланка роботи кожного педагога, оскільки вона пов’язана  із накопиченням педагогічних фактів: їх добором, аналізом, перевіркою нових методів роботи, постановкою експерименту. Практична робота обов’язково має супроводжуватися систематичним вивченням літератури. Необхідним елементом роботи також є відвідування занять своїх колег, які працюють над аналогічними проблемами. На третьому етапі роботи потрібна особлива увага керівництва до педагога, підтримка його пошуків, створення доброзичливої атмосфери.

Четвертій етап самостійної роботи – теоретичне осмислення, аналіз і узагальнення накопичених у ході третього етапу педагогічних фактів. Робота педагога на даному узагальнюючому етапі також має супроводжуватись засвоєнням психолого-педагогічної, науково-методичної та спеціальної літератури з предмета. Доцільно використовувати у роботі принцип колективності: колективне обговорення прочитаної  педагогічної літератури; творчі звіти про хід роботи з самоосвіти на засіданні  методичного об’єднання; відвідування з наступним обговоренням відкритих заходів з обраної проблеми та інші масові форми роботи. За такої організації науково-теоретичні знання, якими володіє один педагог, стають надбанням колективу, а сам доповідач під час підготовки до виступу глибше засвоює питання.

    П’ятий етап – підсумково-контрольний  - виступає  як заключний. Педагог підбиває підсумки своєї самостійної роботи, узагальнює спостереження, оформлює результати. У ході п’ятого етапу  головним є опис проведеної роботи й установлених фактів, їх аналіз, теоретичне обґрунтування результатів, загальні висновки та визначення перспектив у роботі.