КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ ПЕДАГОГІВ
"ФОРМУВАННЯ У ДОШКІЛЬНИКІВ ЖИТТЄВОЇ ПОЗИЦІЇ ЩОДО ВЛАСНОЇ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ"
У Законі України «Про дошкільну освіту» записано: «Дошкільний заклад освіти забезпечує право дитини на охорону здоров’я, здоровий спосіб життя через створення умов для безпечного, нешкідливого утримання дітей, раціонального харчування. Здоров’я, його охорона та зміцнення, безпека дітей повинні бути життєвою стратегією пріоритетом у роботі дошкільних закладів».
Збереження і зміцнення здоров'я, формування здорового способу життя дітей дошкільного віку - це один із найактуальніших і основних напрямів роботи педагогічного колективу нашого дошкільного навчального закладу. Щоб забезпечити гармонійний розвиток людини, потрібно з наймолодшого віку формувати в малят усвідомлення цінності свого життя і здоров'я, бережного ставлення до власного здоров'я, вироблення стереотипів безпечної поведінки в довкіллі.
Головна мета: навчання - формування в кожної дитини активної життєвої позиції щодо власного життя та власної безпеки, накопичення ними знань та навичок безпечної поведінки вдома, на вулиці, у дитячому садку тощо. Слушні та вчасні поради дорослих повинні допомогти дитині зберегти своє життя, зміцнити здоров'я, усвідомити, що грати можна не скрізь і що деякі заборони та правила - не примхи дорослих, а життєва необхідність.
Основою для створення освітніх програм для дітей дошкільного віку в Україні є Базовий компонент дошкільної освіти (нова редакція). Реалізація Базового компонента дошкільної освіти забезпечується освітніми чинними програмами, їх зміст побудований відповідно до вікових можливостей дітей на основі компетентнісного підходу та спрямовує освітній процес на досягнення соціально закріпленого результату (заданої норми, вимог до розвиненості, навченості та вихованості дитини). Це зумовлює необхідність чіткого визначення засвоєння дитиною змісту освітніх напрямків Базового компоненту (знає, обізнана, розуміє, вміє, усвідомлює, здатна, дотримується, застосовує, виявляє ставлення, оцінює), орієнтує освітян на цілісний і загальний розвиток дитини, розкриває важливість закладання в дошкільному віці фундаменту для набуття в подальшому спеціальних знань та вмінь.
Питання безпеки життєдіяльності входять до всіх освітніх напрямків Базоваго компоненту, а як виокремлена складова змісту освіти – до освітнього напрямку "Особистість дитини". Результатом освітньої роботи щодо вивчення змісту безпеки життєдіяльності є здатність дитини диференціювати поняття "безпечне" і "небезпечне", усвідомлювати важливість безпеки життєдіяльності (власної та інших людей). Дитина повинна знати правила безпечного перебування вдома, у дошкільному закладі, на вулиці, на воді, на льоду, на ігровому, спортивному майданчиках, орієнтуватися у правилах поводження з незнайомими предметами та речовинами; пожежної та електробезпеки; користування транспортом; розуміти значення основних знаків дорожнього руху тощо; знати та вміти скористатися номером телефону служб допомоги (пожежна, медична, міліція); усвідомлювати, до кого можна звернутись у критичній ситуації, володіти навичками безпечної поведінки в умовах агресивного поводження однолітків або дорослих.
Формування в дитини дошкільного віку свідомої безпечної поведінки в довкіллі базується на позитивних прикладах поведінки дорослих. Розбіжності вимог до дитини батьків удома та вихователів у ЗДО можуть викликати в дитини почуття образи, збентеження та навіть агресії. Тому вихователі у професійній діяльності повинні намагатися зробити батьків своїми однодумцями – постійно залучати їх до ОСВІТНЬОГО процесу, надавати батькам інформацію про створення максимально безпечних умов перебування дитини вдома, на подвір’ї, на відпочинку (правила особистої безпеки та безпеки оточуючих, дії в екстремальних ситуаціях тощо). Доречним буде також створення відповідного інформаційного куточка (стенду), за допомогою якого вихованці отримуватимуть нові і повторюватимуть вже знайомі правила з безпеки життєдіяльності.
Важливим фактором формування безпечного способу життєдіяльності є середовище перебування дитини – заклад дошкільної освіти. Відповідно до ст. 11 Закону України "Про дошкільну освіту" ЗДО повинен створити безпечні та нешкідливі умови розвитку, виховання та навчання дітей, режим роботи, умови для фізичного розвитку та зміцнення здоров’я відповідно до санітарно-гігієнічних вимог та забезпечити їх дотримання; сформувати у дітей гігієнічні навички та основи здорового способу життя, норми безпечної поведінки; сприяти збереженню та зміцненню здоров’я, розумовому, психологічному й фізичному розвитку дітей.
Формування безпечного способу життя має бути організоване як систематична робота з дітьми й охоплювати всі провідні форми діяльності дитини (гру, спілкування, трудову (предметно-практичну) діяльність). При організації освітньої роботи з формування основ безпечної поведінки у дітей дошкільного віку перевагу доцільно надавати спостереженням, екскурсіям, цільовим прогулянкам, довірчим бесідам, моделюванню та аналізу проблемних ситуацій, різним видам ігрової, трудової та пошуково – дослідницької діяльності, інтегрованим заняттям, розробленню спільних проектів.
Важливим чинником ефективної роботи з питань безпеки життєдіяльності виступає тісна взаємодія між батьками та педагогами. Для цього варто долучати батьків до різноманітних заходів: практичних семінарів-практикумів; родинних клубів за інтересами; участі у спільних проектах, виставках, розвагах, тижневиках.
В організації освітньої роботи з питань безпеки життєдіяльності дошкільників можна визначити такі основні напрямки:
- така робота не повинна обмежуватися засвоєнням норм та правил;
- дітей необхідно навчати обачності, навичок орієнтування і швидкої реакції в екстремальних ситуаціях;
- максимального ефекту можна досягти, якщо буде прослідковуватися єдина стратегічна лінія у діяльності педагогічного, дитячого та батьківського колективів;
- слід враховувати деякі принципові аспекти роботи з дітьми, які суттєво відрізняються від аналогічної роботи з дорослими ( розповіді, бесіди, відеофільми про наслідки пожеж, повеней, інших небезпек тощо).
Перевага в освітньо-виховному процесі має надаватися цікавим довірливим бесідам, розмовам, моделюванню та аналізу певних ситуацій, релаксаційним паузам, етюдам з психогімнастики, дидактичним та сюжетно – рольовим іграм.
Особливу увагу слід звернути на те, щоб максимально використовувати наочність (ілюстрації, альбоми, картини, відеофільми тощо); проводити цільові прогулянки, екскурсії, вечори розваг, спеціальні дні або тижні безпеки, до участі в яких необхідно залучати медиків, батьків та інших спеціалістів.
Знайомлячи дітей з небезпечними чинниками довкілля, не можна у них викликати тривогу, страх, неспокій. Головне правило для вихователів і батьків – не лякати малих можливою небезпекою, а виховувати розумну обережність, прищіплювати навички правильних дій.
Навчання і виховання з питань захисту і здоров’я у надзвичайних ситуаціях на сьогоднішній день повинно спрямовуватися на формування у дітей:
- розуміння цінності власного життя та здоров’я, основ здорового способу життя;
правил безпечної поведінки на ігрових та спортивних майданчиків, під час художньої праці тощо.
- правил безпечного перебування на вулицях, правил поводження з незнайомими людьми;
- навичок безпечної поведінки при агресивному поводженні однолітків або дорослих;
- уявлень про небезпечні для життя отруйні рослини, ягоди, гриби та вміння реалізувати знання у природному середовищі;
- уявлень про стихійні природні явища (землетрус, повінь, буря, ожеледиця, гроза, град…),
- ознайомлення дітей з їх природою, характерними ознаками, негативними наслідками;
- уявлень про основні правила поведінки в екстремальних ситуаціях;
- бережного проводження з ліками, хімічними речовинами, побутовою хімією;
- відчуття небезпеки щодо вогню, електричного струму, правил протипожежної небезпеки.
Адже людина може запобігти біді, уберегти себе і своїх близьких від небезпеки, якщо буде володіти елементарними знаннями основ безпеки життєдіяльності. Знання ці формуються в процесі виховання, отже, навчання дітей, забезпечення безпеки їх життєдіяльності є актуальним педагогічним завданням.
Отже, бачимо, що державний стандарт дошкільної освіти ставить завдання навчити випускника ЗДО насамперед чітко диференціювати поняття: «безпека» і «небезпека», «безпечне» і «небезпечне», які мають поповнити активний словник дитини й стати дієвими правилами поведінки.
Чинники, які найчастіше
становлять небезпеку для дітей
· Неблагополучні сім’ї, в яких можливі такі негативні явища, як насильство над дітьми (фізичне, психічне, емоційне), бездоглядність, знущання тощо.
· Діти вулиці, безхатьки-дошкільники за живих батьків: негативний вплив підлітків девіантної поведінки; використання дітей дошкільного віку дорослими безхатьками, залучення їх до протиправних вчинків з негативними наслідками.
· Незнання дітьми правил дорожнього руху.
· Незнання дошкільниками правил пожежної безпеки, що може призводити до каліцтва і навіть смерті.
· Небезпеку для дошкільнят можуть становити ситуації: «сам удома», «сам на воді» (на річці, ставку, озері, морі), «сам у лісі» без догляду дорослих.
· Небезпека подекуди чатує на дитину і в ситуації «дитина – незнайомий дорослий».
Як досягти безпеки дітей?
Звичайно, починати треба з просвітницької роботи як серед батьків так і серед дітей.
Фахівці стверджують: формування відповідального ставлення до власної безпеки має відбуватися на всіх етапах життя людини, а розпочинати його варто з раннього дитинства. На жаль, значення раннього і дошкільного віку в становленні культури безпеки життєдіяльності людини, культури її здоров’язбереження сьогодні недооцінюється. Дорослі (педагоги і батьки) основну свою місію здебільшого вбачають у тому, щоб захищати та оберігати дитину, але ж дуже важливо – підготувати її саму до реального життя, насиченого різними подіями, зустрічами, ситуаціями, подекуди небезпечними. Звичайно ж, максимального ефекту можна досягти, якщо в діяльності педагогічного та батьківського колективів буде відпрацьовано єдину стратегічну лінію.
Що ж має враховувати педагог?
Уся робота з навчання дітей безпечної поведінки має вестися з урахуванням таких головних чинників:
· Вона не має обмежуватися лише навчанням дітей норм та правил поведінки. Їх треба також навчати обачності, вмінню орієнтуватися та швидко реагувати в екстремальних ситуаціях.
· Максимальний ефект досягається, якщо ОСВІТНЯ робота ведеться одночасно в трьох напрямках: дитсадок – діти – батьки.
· Слід ураховувати особливості дитячої психіки, її підвищену вразливість. Тому неприпустимим є застосування так званої «шокової» терапії з акцентуванням на страшних наслідках пожеж, повеней тощо. Такий підхід може травмувати психіку дитини, призвести до стресів, тривог, фобій, страхів і навіть стійких неврозів.
· Важливе значення має і психологічна готовність дітей до сприйняття відповідної інформації про небезпеку та до практичних дій у надзвичайних ситуаціях. Працюючи з дошкільнятами, важливо враховувати властиві їм «вікові» страхи, спричинені високою емоційністю, малим життєвим досвідом та багатою уявою дітей. Поглиблюючи знання дітей про навколишнє, ми формуватимемо в них готовність до ситуацій, в яких вони можуть опинитися. Якщо життєва ситуація не містить в собі елементів несподіванки і зрозуміла малюкові, безпідставні страхи не виникатимуть.
Принципи організації освітньо-виховної роботи з дітьми:
· Принцип систематичності. Робота з безпеки життєдіяльності повинна проводитись систематично протягом навчального року за гнучкого розподілу змісту відповідно до віку і можливостей дітей. Протягом тижня слід планувати для кожної вікової групи опрацювання певної теми, наприклад: «Наші помічники», «Я - Нехворійко», «Я та інші», «Краса і затишок у домі», «Сам удома», «Безпека на воді» тощо.
У тижневому плані неможливо передбачити всі ситуації, які стосуються безпеки і виникають спонтанно, тож педагог упродовж дня ненав’язливо застерігає малят, влучно використовує художнє слово, привертає увагу дітей до можливих небезпек, пропонує сюжети для ігор, формуючи таким чином уміння і навички безпечної життєдіяльності дітей.
· Принцип урахування умов проживання. Відомо, що міські і сільські діти мають різний досвід взаємодії з довкіллям. Так, у маленьких городян менше сформовані навички поведінки у лісі, на водоймах тощо. І, навпаки, сільські мешканці гірше орієнтуються у правилах поведінки в міському транспорті, на вулиці. Від умов проживання залежить і розуміння дитиною джерела небезпеки. Так, дитина, яка зростає в селі, з меншою осторогою ставиться до незнайомців, а тому ймовірніше може потрапити у небезпечну ситуацію. Тож ми повинні будувати освітній процес так, аби компенсувати дитяче незнання правил поведінки в незвичних умовах і збагатити їхній досвід.
· Принцип інтеграції. Безпека – це не просто сума засвоєних дітьми знань, а вміння правильно поводитися в різних ситуаціях, обирати «здорову» їжу, не створювати конфлікти, загалом взаємодіяти з довкіллям. Тому тему безпеки варто інтегрувати з іншими, пропонувати дітям застосовувати свої знання правил безпеки у різних видах діяльності: образотворчій, театралізованій, ігровій, фізичній, трудовій.
· Принцип взаємодії дитсадка і сім’ї. Формування в дитини дошкільного віку свідомої безпечної поведінки в довкіллі базується на позитивних прикладах дорослих. Тож нам варто приділити особливу увагу роботі з батьками, переконати їх, що не можна вимагати від дитини виконання будь-якого правила, якщо близькі їй дорослі самі не завжди ними керуються.
