Методичні рекомендації

«Вимоги  щодо організації самоосвіти педагогів ЗДО»

         Уся система самоосвіти педагога, що є одним з найважливіших шляхів упровадження педагогічної науки в практику роботи ЗДО, має розглядатись як постійне та  нерозривне співвідношення між педагогічною теорією та практикою роботи в закладі дошкільної освіти.

         При доборі змісту та форм роботи педагогу необхідно брати до уваги два його аспекти:

1) предметом вивчення можуть стати  нові інноваційні технології, найактуальніші  педагогічні проблеми (нерідко відповідно  до загальносадової науково-методичної теми чи проблеми).    

2)       предметом самостійного вивчення  може виступати передовий педагогічний 

досвід, який ще не дістав належного  теоретичного узагальнення. 

         Складаючи індивідуальний план самоосвіти, педагог має чітко визначити мету, спрямовану на глибоке та  свідоме оволодіння знаннями, усвідомлювати необхідність обраної теми, правильно визначити матеріали для самостійних занять, дотримуватися систематичності та послідовності в самостійній роботі, здійснювати постійний самоконтроль.  

Самоосвіта педагога здійснюється за наявності таких ознак:

1.     Самоосвіта як процес пізнання передбачає не просте закріплення професійних знань або засвоєння вже відомої науково інформації, а має на меті придбання нових наукових і методичних знань, практичних навичок.

2.     Самоосвіта повинна бути безперервною, а поповнення і оновлення нових знань здійснюватися на підставі попередньої професійної підготовки педагога. Систематичність і безперервність цієї діяльності регулюються планами та програмами самоосвіти.

3.     Самоосвіта має сприяти оволодінню педагогом засобами застосування професійних знань у його практичній діяльності.

 Вимоги до організації самоосвіти:

1.     Зв'язок самоосвіти з практичною діяльністю педагога. Результатом самоосвітньої  роботи педагога має стати поліпшення якості навчання, виховання та розвитку дітей.

2.     Систематичність і послідовність самоосвіти, безперервний характер роботи, постійне ускладнення змісту та форм самоосвіти. Для педагогів  принцип безперервності має виявлятись у трьох напрямах: теоретична підготовка зі своєї спеціальності; практичному вдосконаленні методів навчання, розвитку та виховання дошкільників; у вивченні результатів свого психолого-педагогічного впливу на дітей.

3.     Комплексний підхід до добору змісту й організації обраної теми з самоосвіти. Впровадження принципів комплексності надає педагогам змогу не замикатися на якійсь одній галузі знань (наприклад, методичній), а й орієнтуватися на вивчення різних галузей науки: педагогіки, психології, фізіології, соціології тощо.

4.     Індивідуальний характер самоосвіти як найбільш гнучкої форми отримання знань педагогів. Сутність індивідуалізації полягає в тому, що зміст, форми та методи самоосвіти мають бути підпорядковані особливостям особистості педагога, наявності в нього професійно-вагомих якостей, умовами його роботи в тій чи іншій віковій групі, його реальним можливостям, спрямованості його професійних інтересів, ступеню свідомості щодо необхідності самоосвіти для себе та користі її для практики роботи в ЗДО. Індивідуальний характер самоосвіти не виключає і колективних форм роботи.

5.     Гласність і наочність результатів самоосвітньої роботи в педагогічному колективі. Саме цим створюються можливості для об’єктивного аналізу досягнень і недоліків у освітній роботі ЗДО з позиції сучасних наукових вимог обміну досвідом.

6.     Створення в ЗДО певних умов спонукає педагогів звертатись до нових наукових досягнень і фактів передового педагогічного досвіду. Цьому сприяє відвідування й аналіз відкритих занять, виступи перед батьками вихованців.

7.     Завершеність самоосвітньої роботи на кожному її етапі (участь у семінарі, інформація на засіданні методичного об`єднання, складання реферату або доповіді, участь у педагогічних читаннях, науково-практичних конференціях тощо).

Етапи організації самоосвіти

         Успішність роботи з самоосвіти залежить від правильно організованої пізнавальної діяльності педагогів, від її постійного ускладнення. Досвід показує, що найдоцільнішою є організація самоосвіти педагогів у п’ять етапів.

Перший етап – установчий. Він передбачає створення певного настрою в педагога до самоосвітньої роботи. На цьому етапі педагогу важливо правильно обрати мету своєї роботи, від чого залежатиме і вибір змісту самоосвіти. Виходячи з науково-методичної теми (проблеми), слід сформулювати особисту педагогічну проблему, індивідуальну тему, осмислити послідовність своїх дій.

Другий етап – навчальний. Зміст роботи педагога на цьому етапі зводиться до вивчення психолого-педагогічної та методичної літератури з обраної проблеми самоосвіти. Ознайомлення педагога зі станом досліджуваної проблеми в сучасній педагогічній науці допоможе конкретно визначити її для себе.

Третій етап – практичний. Це головна ланка роботи кожного педагога, оскільки вона пов’язана  із накопиченням педагогічних фактів: їх добором, аналізом, перевіркою нових методів роботи, постановкою експерименту. Практична робота обов’язково має супроводжуватися систематичним вивченням літератури. Необхідним елементом роботи також є відвідування занять своїх колег, які працюють над аналогічними проблемами. На третьому етапі роботи потрібна особлива увага керівництва до педагога, підтримка його пошуків, створення доброзичливої атмосфери.

Четвертій етап самостійної роботи – теоретичне осмислення, аналіз і узагальнення накопичених у ході третього етапу педагогічних фактів. Робота педагога на даному узагальнюючому етапі також має супроводжуватись засвоєнням психолого-педагогічної, науково-методичної та спеціальної літератури з предмета. Доцільно використовувати у роботі принцип колективності: колективне обговорення прочитаної  педагогічної літератури; творчі звіти про хід роботи з самоосвіти на засіданні  методичного об’єднання; відвідування з наступним обговоренням відкритих заходів з обраної проблеми та інші масові форми роботи. За такої організації науково-теоретичні знання, якими володіє один педагог, стають надбанням колективу, а сам доповідач під час підготовки до виступу глибше засвоює питання.

    П’ятий етап – підсумково-контрольний  - виступає  як заключний. Педагог підбиває підсумки своєї самостійної роботи, узагальнює спостереження, оформлює результати. У ході п’ятого етапу  головним є опис проведеної роботи й установлених фактів, їх аналіз, теоретичне обґрунтування результатів, загальні висновки та визначення перспектив у роботі.