МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ОРГАНІЗАЦІЇ ПРЕДМЕТНО-РОЗВИВАЛЬНОГО СЕРЕДОВИЩА В СИСТЕМІ НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ ДОШКІЛЬНИКІВ

       Система  національно- патріотичного виховання дітей дошкільного віку в ЗДО передбачає:       

ü  формування у дітей громадянської позиції, поваги до традицій, звичаїв, історико-культурної спадщини рідного краю зокрема та України загалом;

ü  прищеплення шанобливого ставлення до  державних символів, рідної мови, звичаїв та традицій нашого народу;

ü  об’єднання зусиль педагогічного колективу ЗДО та початкової школи, батьків, громадськості для розв’язання проблем патріотичного виховання дітей дошкільного віку;

ü забезпечення умов для духовного зростання, творчої активності та самореалізації дітей шляхом залучення їх до практичної діяльності;

ü  поетапне введення в освітній процес нових видів гурткової роботи, забезпечення реалізації проектів патріотичного спрямування та функціонування міні-музеїв;

ü  розвиток пізнавального інтересу та навичок пошукової роботи під час дослідження краєзнавчого матеріалу.

         Реалізація завдань патріотичного виховання  повинна починатися зі  створення  відповідного предметно-розвивального  середовища в   групових приміщеннях   та закладі дошкільної освіти, яке дасть змогу сформувати у дітей  в повній мірі  почуття патріотизму, високі моральні якості та духовні цінності. 

       Для того, щоб розібратися, з чого ж повинно складатися це середовище, спочатку визначимо зміст цього терміну. Предметно-розвивальне середовище – це комплекс психолого-педагогічних, матеріально-технічних, санітарно-гігієнічних, естетичних   умов, які забезпечують повноцінний різнобічний розвиток дітей.

Сучасні дослідники (Богуш А.М., Кононко О.Л., Поніманська Т., Піроженко Т.І, Калуська Л.В. , Крутій К.Л., Матвієнко П., Проскура О.В., Якубенко В.У.)  розглядають розвивальне середовище як  систему матеріальних об'єктів дитячої діяльності, що функціонально моделює зміст духовного і фізичного розвитку дитини.

Що стосується середовища, яке б сприяло вихованню маленьких патріотів, то вчені зазначають, що воно повинно складатися з таких матеріальних об’єктів та засобів діяльності, які б відображали сімейні українські традиції, любов до Батьківщини, підкреслювали працьовитість та гордість  українського народу. 

         Таке середовище створюється в процесі спільної предметно-практичної діяльності та пов’заного з нею спілкування дітей і дорослих. У патріотичному середовищі кожної групи треба забезпечити умови для реалізації права кожної дитини на патріотичне ставлення до оточення, до товаришів, до рідного краю, до Батьківщини. При цьому вкрай важливо, щоб дорослі особистим прикладом демонстрували патріотичне ставлення до оточення, подій.              

Перш за все, для патріотичного виховання дошкільників необхідно :

·         оздобити  осередок народознавства з використанням національної символіки;

·         оформити добірку народних  рухливих та дидактичних ігор;

·         розробити серію  конспектів занять, сценаріїв заходів з патріотичного виховання;

·         відповідно віковим особливостям створити макети  національно-патріотичного  напрямку;

·         важливим є функціювання міні-музеїв народного побуту ( міні-музей Вишиванки, Українського віночку, Народної іграшки, міні-музей « Ляльки –мотанки» і тд.) для ознайомлення дітей з народними промислами українських умільців та інше.

Предметно- розвивальне середовище  в групах раннього та молодшого дошкільного віку

      Організація предметно-розвивального середовища в групах раннього  та молодшого дошкільного віку має свої особливості. Малюкам, які ще тільки прийшли в дитячий садок, ще важко мислити поняттями про місто, країну, культуру. Для них Батьківщина – це найближче оточення, тому доступну малюкам цього віку інформацію про дім і сім'ю повинні містити всі розвивальні осередки групи. Оформлення потрібно бути просте, але яскраве. Важливо привернути увагу дітей, викликати їх інтерес. Тому в народознавчому осередку доцільно розмістити колиску для немовляти, прикрасити серветкою з вишивкою столик, зібрати у каструлю овочі-муляжі для українського борщу. Для демонстрації малюкам українського національного вбрання бажано використовувати м’які, набивні або в’язані  ляльки, одягнені у вишиванки, взуті в чоботи тощо, покласти віночок, крупне намисто, розмістити зображення дівчинки-українки та хлопчика-українця, дидактичні ігри, які спрямовані на виховання любові , пошани до рідних та дорослих, народні іграшки. Мають бути  2-3 книги в твердому переплетінні з потішками, забавлянками. Тут можна розмістити і фотоальбоми з зображенням членів сім’ї дитини, що демонструють їхні взаємини, турботу, спільні справи. 

                                Предметно- розвивальне середовище                                             в групах середнього та старшого дошкільного віку

        Не менш важливим є насичення державними та народними символами, предметами українського ужиткового декоративно-прикладного мистецтва (народними іграшками, керамікою, рушниками, вишиванкою, витинанками, писанками) та предметами народного побуту предметно-розвивального середовища  груп  для дітей середнього  та старшого дошкільного віку . Це зовсім не означає , що  всі ці елементи знаходяться в осередках одночасно. Вони мають змінюватися залежно від сезонності, тематичного планування та виховного задуму педагога. Так, в народознавчому осередку можна розмістити декоративний, національний посуд з муляжами українських страв: вареники, пампушки, домашню ковбасу використовуючи національний посуд (миски, горщики, макітри, глечики, куманці), прикрасити вишитою скатертиною стіл. Ляльки  одягнені  в національний одяг. Зображення традиційних українських страв можна об’єднати у невеличкий альбом,  який діти можуть використовувати як для знайомства зі стравами.

Діти отримують уявлення про те, які тварини живуть в наших лісах, які ростуть дерева, за яким деревом можна відразу визначити Україну («Без верби і калини нема України»), які квіти цвітуть на українських полях і луках (чорнобривці, волошки, маки, мальви, барвінок). Для цього вихователі разом з дітьми створюють альбоми - енциклопедії, скрапбукінги, книги – спостереження.  Головна їх мета — пробудити в дитячих серцях любов до рідної країни з її багатою та різноманітною природою.  Заслуговують на увагу гербарії національних рослин ( верби , калини, дубу, вишні,тополі та інші).    

             Засобом патріотичного виховання є мистецтво: музика, художні твори, образотворче мистецтво, народне декоративно-прикладне мистецтво. Необхідно, щоб твори мистецтва, які використовуються у роботі з дітьми були високохудожніми. Великого значення при цьому  має наповнення осередків творчості та художньої літератури, де дитина пізнає велику силу мистецтва. Окрім матеріалів та інструментів для творчості, тут мають міститися зразки українського декоративного розпису, вишивки, алгоритми роботи з глиною.  В літературному осередку бажано, щоб були портрети видатних українських  митців: художників, поетів, діячів кіно та театру. Література, яка розміщується в дитячій бібліотеці, має відповідати віку дітей та програмовим завданням. Педагог має правильно добирати художні твори з чітко вираженою виховною спрямованістю, застосовувати необхідні методи і прийоми педагогічного впливу для свідомого сприйняття і засвоєння дітьми ідей твору, сутності художнього образу. Потужній  виховний вплив має українська народна казка.  Діти старшого дошкільного віку вже можуть переказувати нескладні казки та відтворювати сюжет. Тому доцільними будуть у використанні різні види театрів. Важливого значення має і знайомство з  музичним мистецтвом. Для цього має бути альбом з ілюстраціями народних музичних інструментів і їх дитячі копії. Можна розмістити глиняні свищики, дерев’яні  сопілки.

Перелік дидактичних об’єктів   національно-патріотичного:

    ляльки в українському народному вбранні та вбранні наро­дів світу

український посуд — горщики, макітри, глечики тощо;

    зразки виробів народних умільців — іграшки із соломи, ло­зяні кошики,  писанки, рушники, шкіряні  торбинки, мета­леві прикраси тощо;

    національні іграшки — музичні дитячі (сопілки, дзиги, сви­щики), ляльки- мотанки тощо;

     зразки національного одягу (для площинних та об'ємних ля­льок) —  

  вишиванка, плахта, шаровари, віночок тощо;

    альбоми — «Українські казки» з ілюстраціями, «Рідне міс­то», «Українські  козаки» тощо;

    тематичні дидактичні ігри;

    фонотека, відеотека  — українські казки, пісні, інструментальні твори тощо.

Добірки ілюстрацій, альбоми, папки  з українознавства :

    державні символи України — зображення державної симво­ліки України, роздруковані орієнтовні бесіди про неї тощо;

    національні символи України — зображення національних символів України, добірка відповідних віршів, казок та ле­генд тощо;

    визначні дати України - відповідні ілюстрації;

    митці України — портрети видатних українських літерато­рів, художників, музикантів;

    декоративний розпис — зразки українського розпису з різ­них регіонів;

    народні ремесла України — зображення зразків вишивки, плетіння, кераміки, писанкарства тощо;

    побут українського народу — зображення різних видів іграшки, національного одягу, предметів інтер'єру тощо;

    українські свята та обряди — зображення святкування та його атрибутів;

    козацтво України — портрети гетьманів, зображення атри­бутів козацького побуту. 

Термін змінності експонатів  протягом року –  1 раз на квартал

Наповнюваність державною сим­волікою:

    Державний Прапор України

    Малий Державний Герб України

    Текст Державного Гімну України

 

                                        Методичні рекомендації щодо організації

роботи з дітьми основ безпеки життєдіяльності

Основні напрями роботи з БЖД:

•     Формувати у дітей розуміння цінності власного життя та здоров’я.
•     Формувати у дітей уявлення про стихійні природні явища, як-то: землетрус, повінь, буря, ожеледиця, гроза, град тощо, ознайомити дітей природою, характерними ознаками, негативними наслідками.
•     Виховувати в дітей відчуття небезпеки щодо вогню, електричного струму, навчання правил протипожежної безпеки, вміння швидко і правильно знаходити вихід з небезпечної ситуації.
•     Навчити дітей обережно поводитись з ліками та хімічними речовинами , побутовою хімією.
•     Формувати в дітей уявлення про небезпечні для життя отруйні рослини, ягоди, гриби та вміння реалізувати в природі набуті знання.
•     Виховувати вміння надати собі та іншим потерпілим допомогу на випадок травмування, свідомо виконувати правила поведінки на вулиці, під час зустрічі з незнайомцями, у надзвичайних ситуаціях.

Організовуючи роботу з навчання дітей основ БЖД вихователь повинен дотримуватись таких принципів:

Принцип системності.

Робота проводиться протягом всього дня, а не тільки на занятті, а далі – забули.

Принцип сезонності, особливо  дитина і природа:

• стихійні явища;
• ознайомлення з грибами, отруйними ягодами, рослинами;
• зимою – властивості снігу;
• в жару – тепловий, сонячний удар, пожежа;

Принцип врахування умов села і міста.

• Сільським – як вести себе у місті,
• Міським дітям розповідати, як поводитись із свійськими тваринами, в лісі, на городі.

Принцип доступності, врахування віку дітей.

Принцип інтеграції, тобто пізнавальна робота з даного питання повинна поєднувати всі розділи програми 

• ознайомлення з довкіллям,
• ознайомлення з природою, 
• художня література, 
• фізичний розвиток, 
• образотворча діяльність, 
• екологічне та валеологічне виховання.

Розширення уявлень дітей про небезпечні предмети, явища, ситуації повинно відбуватися не лише на інформативному, а й на емоційно-чуттєвому рівні. Найефективніший засіб – художнє слово.

 Дітям не подобаються моралізаторські застереження щодо правил безпечної поведінки. Художнє слово набагато ефективніше активізує дитячу пам’ять, увагу, мислення.

 Використання ТЗН – ефективний метод проведення роботи з даного напряму.

 Використання  наочності також стане  в нагоді педагогам.

 Використання спеціальних іграшок та дидактичних ігор.

 Ігри-драматизації, які розігруються за мотивами казок, оповідань чи проблемних ситуацій.

 Надзвичайно ефективним та корисним є фізкультурно-оздоровча робота – організація Днів здоров’я, спортивних свят та розваг. Тут дитина сама стає учасником дійства, доходить власних висновків, формує для себе певні настанови.

 "ПЕДАГОГИ ТА БАТЬКИ: НОВІ ГРАНІ СПІВРОБІТНИЦТВА"

    Співпраця колективу ЗДО з батьками є основою демократизації та підвищення якості освіти. Взаємодія колективу з батьківською громадою буде ефективною лише за умови розуміння ними, що тільки спільними зусиллями можна створити умови для підвищення якості освіти; розвитку й виховання дитини, набуття нею необхідного соціального досвіду. Досягнення цього сприятиме постійна робота педагогічного колективу навчального закладу над підвищенням рівня психолого-педагогічних знань батьків та їх педагогічної культури. 

  Складовими співпраці батьків та ЗДО є: 

- вивчення потреб, інтересів та очікувань батьків; 

- ознайомлення батьківської громади з традиціями ЗДО, річним планом, структурою роботи (на сайті ЗДО); 

- створення спільної стратегії розвитку ЗДО на діагностичній основі; 

- залучення батьків до освітнього процесу їх дітей (проведення спільних виховних заходів, занять); 

- психолого-педагогічна допомога батькам у вихованні дітей (всеобучі, лекторії, консультації);  

- створення умов для мотивації щодо набуття якісної освіти; 

- формування несуперечливих вимог до дитини і узгодження очікувань батьків та педагогічних працівників щодо результатів освітнього процесу.

    Робота з батьками повинна мати характер випереджування, готувати батьків до розуміння дітей та їх проблем. Педагогічні проблеми можна вирішувати тільки разом і працювати бажано на випередження. 

В такому випадку колектив ЗДО разом з батьківською громадою здатний вирішити проблеми: 

- формування інтересів та ціннісних орієнтацій в дітей; 

- виявлення здібностей та обдарованості; 

- розвитку пізнавальних інтересів; 

- створення сприятливого освітнього середовища; 

- індивідуалізації та диференціації навчання; 

- піклування про здоровʼя дітей; 

- формування навичок здорового способу життя.

     Батьки та вихователі, об’єднані спільними цілями та прагненнями, є зацікавленими однодумцями, рівноправними учасниками освітнього процесу, відповідальними за результат. 

Основні принципи педагогіки партнерства:

- повага до особистості;

- доброзичливість і позитивне ставлення;

- довіра у відносинах;

- діалог – взаємодія – взаємоповага;

- принципи соціального партнерства (рівність сторін, добровільність прийняття зобов’язань, обов’язковість виконання домовленостей).

ПАРТНЕРСТВО У ЗДО: У ЧОМУ СЕКРЕТ

Що поєднують відносинами партнерства сім’ї та ЗДО:

батьківство: сім’ї мають забезпечувати здоров’я та безпеку дітей, створювати вдома середовище, що заохочує до навчання та виховання; ЗДО ж повинен забезпечувати сім’ї інформацією, щоб допомогти зрозуміти своїх дітей та сприяти їхньому розвитку;

спілкування: ЗДО має бути підзвітним родинам і надавати їм інформацію про прогрес у навчанні та вихованні дітей.

Педагогіка партнерства важлива і незамінна з огляду на те, що:

По-перше, сприяє створенню атмосфери, в якій найкраще розкривається потенціал кожної дитини, формується його ініціативність і креативність. А це – один із ключових активів сучасного світу.

По-друге, партнерство задовольняє потребу в значимості і приналежності та зменшує рівень стресу, що, зрештою, допомагає інтелекту працювати ефективніше.

Для того, щоб найкраще підготувати себе до моделі партнерства у ЗДО, варто:

1. Прийняти факт, що зміни мислення відбуваються повільно – воно подібне на айсберг, занурений у глибини історії. Отже слід набратися терпіння, намагаючись побудувати партнерські стосунки з батьками вихованців.

2. Поставити собі запитання, який спосіб мислення найбільш адаптивний для цих умов; знайти носіїв такого мислення зростання. Приміряти на себе ці моделі.

3. Розвивати уяву і креативність. 

 

«Інтегрована освітня діяльність для дітей з порушенням опорно-рухового апарату»

               Статистика свідчить про те, що з кожним роком збільшується кількість дітей з різного роду порушеннями у фізичному та розумовому розвитку, тобто дітей з особливими освітніми потребами. Оскільки ступінь прояву порушення може бути різного роду (наприклад, моно або комбіновані порушення, що супроводжуються різними супутніми чинниками: епілептичними нападами, приступами агресії тощо), навчання дітей з особливими освітніми потребами може здійснюватися відповідно до певних форм: індивідуальне навчання, інтеграція, інклюзивне навчання або навчання в умовах сегрегації (інтернатна модель). 

       В останні роки в Україні значно зріс інтерес до спільного навчання дітей з різними потребами в єдиному освітньому середовищі.

На державному рівні приймаються положення та законодавчі акти, що забезпечують і гарантують отримання якісної освіти учнями з особливостями психофізичного розвитку в масових школах за місцем проживання, створення умов для реалізації їх творчого потенціалу та розвитку індивідуальних здібностей.

Завдяки створенню інклюзивного освітнього простору, діти, чиї особливі потреби виходять за межи загальноприйнятої норми, мають можливість не тільки отримати гідну освіту, а й відчути себе повноцінними членами дитячого колективу, а згодом стати повноправними громадянами своєї країни, що мають однакові для всіх права і обов'язки незалежно від своїх можливостей.

Переваги інклюзивної освіти для

 педагогів та фахівців

На зміну спеціалізованому навчанню приходять нові, прогресивні форми здобуття освіти – інтеграція та інклюзія.

Інтеграція в освіті – це одна з форм навчання, при якій діти з особливими освітніми потребами основний час проводять у звичайних групах разом з іншими дітьми і якийсь час – окремо, в умовах особливим чином організованого освітнього процесу, де їм надаються встановлені освітні послуги, медична, психолого-педагогічна та соціальна індивідуалізована допомога.

Модель інтегративного навчання обґрунтовується тим, що кожна дитина, з будь-якими порушеннями психофізичного розвитку має такі ж потреби, як і всі члени суспільства і повинна вести життя, максимально наближене до нормального. Тому у дитячому садку проводиться корекційно-розвивальна робота з дітьми, які мають особливі освітні потреби.

Мета інтеграції в освіті – залучити дітей з різними можливостями і допомогти вписатися у вже існуючу модель навчання. При цьому успішність інтегрованого навчання визначається, головним чином, готовністю дитини до навчання в умовах освітньої простору, тобто наявністю в неї відповідного віковій нормі або близького до неї рівня психофізичного і мовного розвитку, що дозволяє дитині опанувати загальноосвітній стандарт у строки, передбачені для дітей, що нормально розвиваються. 

Інтеграція припускає, що дитина з особливими освітніми потребами має бути готова для прийняття її закладом освіти і суспільством, тобто відповідати стандартам системи освіти, і не враховує його індивідуальності. Тому, фізично присутня на заняттях , вона фактично виключена з процесу навчання. А оскільки інтегроване навчання може бути показано лише тій частині дітей, рівень психофізичного розвитку яких відповідає або близький віковій нормі, то виникає проблема диференційованого відбору дітей для інтегрованого навчання та їх подальшого супроводу. 

 Інклюзія дає можливість кожному члену суспільства зробити свій вибір з усіх аспектів повсякденного життя, дозволяє кожній людині повноправно брати участь в житті суспільства згідно з її бажанням.

«Інклюзивна освіта – це система освітніх послуг, що ґрунтується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права здобувати її за місцем проживання, що передбачає навчання дитини з особливими освітніми потребами в умовах загальноосвітнього закладу».

Кожна дитина, незалежно від своїх особливостей – фізичних, інтелектуальних, соціальних, емоційних чи мовних, повинна мати можливість реалізувати своє право на навчання в будь-якому типі освітнього закладу і отримати при цьому гідну та якісну освіту.  

 "Від творчого вихователя 

– до творчої дитини"

        В наш час, важливого значення набуває проблема розвитку творчості дітей дошкільного віку. Рівень творчого розвитку майбутнього покоління значною мірою визначається педагогічним професіоналізмом, творчою компетентністю, професійним педагогічним мисленням педагога, його психологічною готовністю до педагогічної творчості. 

       В. Сухомлинський підкреслював, що лише творчий педагог може розвинути творчі можливості дітей, розкрити їхній творчий потенціал.Учений писав: «Якщо ви хочете, щоб діти творили, створювали художні образи – перенесіть хоча б одну іскорку в свідомість дитини. Якщо ви не вмієте творити, або вам здається забавою спуститись до світу дитячих інтересів, – нічого не вийде».

    Робота вихователя характеризується як діяльність, якій властиві творче натхнення, педагогічна захопленість, мобільність,  здатність до інновацій. Але перш за все педагог має бути творчою особистістю, мати високий рівень педагогічної майстерності. 

Мета й основне завдання творчого педагога:

- Проаналізувати фактори, які визначають творчий портрет вихователя;

- коригувати освітній процес відповідно до розвитку творчого потенціалу дітей.

Основні умови перетворення діяльності вихователя у творчість 

1. Усвідомлення себе як творця в педагогічному процесі.

2. Сприймання вихованця як особистості.

3. Усвідомлення сутності, значення і завдань власної педагогічної діяльності і мети.

4. Усвідомлення власної творчої індивідуальності.

Портрет педагога нової сучасної формації:

- проблемність мислення;

- системний світогляд;

- здібність приймати відповідальні рішення;

- професійна мобільність;

- самостійність та творчість;

- цілеспрямованість та наполегливість;

- профкомпетентність;

- інформаційна культура;

- комунікатівні здібності;

- співпраця;

- здатність до самоосвіти та розвитку;

- орієнтація на ефективність та якість;

- здатність до самоаналізу.

  Для того щоб зацікавити дитину у будь-якій  творчій діяльності, дорослий сам повинен стати безпосереднім учасником творчого дійства, уміти створити сприятливу атмосферу, відкриту для спілкування і творчого пошуку.