КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ ПЕДАГОГІВ

«ІГРОВІ ТЕХНОЛОГІЇ ЯК ЗАСІБ ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СТАРШИХ ДОШКІЛЬНИКІВ»

       Основне завдання освіти на сучасному етапі полягає у вихованні підростаючого покоління, формування у нього комплексу якостей, необхідних для життєдіяльності в суспільстві та нових соціальних відносин. Ця проблема знаходить своє вирішення завдяки спеціально організованому процесу соціалізації.

      Отже, соціалізація в педагогіці може характеризуватися як процес засвоєння і використання дитиною у поведінці та діяльності системи цінностей, до якої вона залучена.

      Виходячи з визначення «соціалізації» (від лат. socialis – громадянський) як процесу залучення індивіда до системи суспільних відносин, формування його соціального досвіду, становлення й розвитку як цілісної особистості, можна стверджувати, що цей процес передбачає формування індивіда як під впливом цілеспрямованих факторів (тобто виховання на різних рівнях), так і стихійних наприклад, безпосереднє спілкування людей тощо).

         Накопичення дитиною самостійно і під керівництвом дорослих необхідного соціального досвіду сприяє розкриттю вікового потенціалу дошкільника, успішній підготовці до навчання у школі, а пізніше – до дорослого життя. З цього випливає, що саме в дошкільному віці закладаються основи соціальної зрілості (компетентності) дитини.

         Під соціальною компетентністю дошкільника ми розуміємо якість особистості, сформовану у процесі активного творчого освоєння соціальних відносин, що виникають на різних етапах і різних видах соціальної взаємодії а також засвоєння дитиною етичних норм, які є основою побудови і регулювання міжособистісних та внутрішньоособистісних соціальних позицій, відносин. 

     Особливе місце в процесі формування соціальної компетентності підростаючого покоління займає ігрова діяльність. Людство вибрало гру для стимулювання творчої активності дітей, формування у них навичок соціальної поведінки. Гра широко використовувалася як основний засіб соціальної інтеграції дітей ще за довго до того, як вона стала предметом наукових досліджень. Розвиваюча ігрова діяльність продуктивно використовується в освіті та вихованні дітей протягом всієї історії педагогіки, дозволяючи дітям відносно легко і невимушено пізнати себе і навколишній світ, органічно увійти до нього.

     Вплив гри на формування навичок соціальної компетентності особистості дошкільника полягає в тому, що, завдяки ігровому наслідуванню і рольовому перевтіленню він знайомиться з нормами і моделями поведінки і взаємин дітей і дорослих людей, які стають зразками для його власної поведінки. У грі дитина набуває основних  навичок соціальної компетентності, необхідних для встановлення контакту і розвитку взаємодії з навколишнім світом.   

       Першим показав соціальну якість і значення гри, як дитячої, так і дорослої, швейцарський вчений К. Гросс. Дитячу гру він розглянув як важливий засіб формування і тренування навичок, необхідних для розвитку та майбутньої діяльності індивіда. За К. Гроссом, гра є первинною формою залучення людини до соціуму: добровільне підпорядкування загальним правилам чи лідеру; виховання почуття відповідальності за свою групу, благородного прагнення показати свої можливості в дії, що здійснюється заради групи; формування здатності до спілкування.

      На соціальне стимулювання і культурний вплив як на основні фактори, що обумовлюють форми гри і розваг, вказали в своєму дослідженні американські вчені М. і Е. Неймейер. На їхню думку, ігри містять подвійну соціальність: з одного боку, розвиваються в процесі соціальної взаємодії і групових впливів, з іншого, самі впливають через поведінку особистості на суспільство. Підкреслюючи груповий характер гри, автори підкреслюють, що саме групова стимуляція є найістотнішим елементом гри, що додає їй «родзинку».

         Особлива виховна роль, на думку родоначальника теорії гри у вітчизняній науці К. Д. Ушинського (1824-1871), належить колективним іграм, що виробляють у дітей навички суспільної поведінки і зав’язують «перші асоціації громадських відносин».

         Д. Б. Ельконін, називаючи гру «арифметикою соціальних відносин», трактував її як діяльність, що виникає на певному етапі онтогенезу. Вчений визначив гру в дитячому віці як «головний засіб, що сприяє вирішенню внутрішніх суперечностей і являє собою приготування їжі дитини до здійснення нових видів діяльності».

         Інтерес до ігрової діяльності як однієї з найбільш важливих сторін в житті дитини в даний час природний, про що свідчить розвиток методів ігрової терапії.

         Ігрова терапія розглядається багатьма зарубіжними і вітчизняними педагогами і психологами як засіб:

-  «придбання нових знань, природним чином взаємодіючи один з одним, не тільки про інших дітей, але і про себе» (Г. Л. Лендрет);

 - сприяння «формуванню системи міжособистісних відносин дітей» (Г. І. Репринцева);

- «засвоєння суспільних функцій норм поведінки людей, що і визначає в цілому становлення його особистості» (А. С. Співаковська);

-  «забезпечення реального соціального оточення для знаходження та експериментування з новими, більш ефективними способами ставлення до однолітків» (Хейм Дж. Джінотт).

         Проведені дослідження показують, що в іграх сучасних дітей, у зв’язку  із змінами в суспільстві, зростає значення рухливих ігор з правилами, в яких мобілізуються духовні сили дитини в досягненні самостійно висунутих цілей. Правила, що регулюють соціальні відносини в світі, сприяють соціалізації особистості дитини, так як за допомогою правил вона апробує і практикує свій соціальний досвід, що впливає і на зміст, і на якість протікання самостійної гри.  Свідомість своєї самостійності і задоволення стає джерелом дитячої впевненості, комунікативних відносин з оточуючими, становлення соціалізованої  особистості.

         Отже, можна виділити наступні особливості ігрової діяльності, що сприяють соціалізації дітей:

- різноманітність предметного змісту ігор, що представляє широкий спектр знань про навколишній світ;

- емоційна привабливість, що забезпечує мотивацію до позитивного взаємодії з соціумом;

- практична спрямованість на творчість, що дає можливість самореалізації;

- досвід індивідуального проживання унікальних соціальних ролей;

- навички соціально адекватної поведінки.

         Таким чином, ігри допомагають зблизити дітей, об’єднати їх загальною цікавою для всіх діяльністю. Регулярне проведення спільних ігор збагатить дошкільнят новими враженнями, буде сприяти формуванню навичок соціальної компетентності, дасть їм новий соціальний досвід, який так важливий для розвитку їх особистості.

         Можна зробити висновок, що гра – вид діяльності, спрямований на відтворення і засвоєння соціальних відносин, в якому формується і вдосконалюється соціально активна індивідуальність дитини.  Для дітей старшого дошкільного віку необхідно створювати спеціальний ігровий простір, в якому б дитина могла не просто вступати у взаємини з однолітками та близькими дорослими, але й активно засвоювати знання, норми, правила суспільства, іншими словами – формуватися як соціально компетентна особистість.