Методичні рекомендації щодо організації

роботи з дітьми основ безпеки життєдіяльності

Основні напрями роботи з БЖД:

•     Формувати у дітей розуміння цінності власного життя та здоров’я.
•     Формувати у дітей уявлення про стихійні природні явища, як-то: землетрус, повінь, буря, ожеледиця, гроза, град тощо, ознайомити дітей природою, характерними ознаками, негативними наслідками.
•     Виховувати в дітей відчуття небезпеки щодо вогню, електричного струму, навчання правил протипожежної безпеки, вміння швидко і правильно знаходити вихід з небезпечної ситуації.
•     Навчити дітей обережно поводитись з ліками та хімічними речовинами , побутовою хімією.
•     Формувати в дітей уявлення про небезпечні для життя отруйні рослини, ягоди, гриби та вміння реалізувати в природі набуті знання.
•     Виховувати вміння надати собі та іншим потерпілим допомогу на випадок травмування, свідомо виконувати правила поведінки на вулиці, під час зустрічі з незнайомцями, у надзвичайних ситуаціях.

Організовуючи роботу з навчання дітей основ БЖД вихователь повинен дотримуватись таких принципів:

Принцип системності.

Робота проводиться протягом всього дня, а не тільки на занятті, а далі – забули.

Принцип сезонності, особливо  дитина і природа:

• стихійні явища;
• ознайомлення з грибами, отруйними ягодами, рослинами;
• зимою – властивості снігу;
• в жару – тепловий, сонячний удар, пожежа;

Принцип врахування умов села і міста.

• Сільським – як вести себе у місті,
• Міським дітям розповідати, як поводитись із свійськими тваринами, в лісі, на городі.

Принцип доступності, врахування віку дітей.

Принцип інтеграції, тобто пізнавальна робота з даного питання повинна поєднувати всі розділи програми 

• ознайомлення з довкіллям,
• ознайомлення з природою, 
• художня література, 
• фізичний розвиток, 
• образотворча діяльність, 
• екологічне та валеологічне виховання.

Розширення уявлень дітей про небезпечні предмети, явища, ситуації повинно відбуватися не лише на інформативному, а й на емоційно-чуттєвому рівні. Найефективніший засіб – художнє слово.

 Дітям не подобаються моралізаторські застереження щодо правил безпечної поведінки. Художнє слово набагато ефективніше активізує дитячу пам’ять, увагу, мислення.

 Використання ТЗН – ефективний метод проведення роботи з даного напряму.

 Використання  наочності також стане  в нагоді педагогам.

 Використання спеціальних іграшок та дидактичних ігор.

 Ігри-драматизації, які розігруються за мотивами казок, оповідань чи проблемних ситуацій.

 Надзвичайно ефективним та корисним є фізкультурно-оздоровча робота – організація Днів здоров’я, спортивних свят та розваг. Тут дитина сама стає учасником дійства, доходить власних висновків, формує для себе певні настанови.

 "ПЕДАГОГИ ТА БАТЬКИ: НОВІ ГРАНІ СПІВРОБІТНИЦТВА"

    Співпраця колективу ЗДО з батьками є основою демократизації та підвищення якості освіти. Взаємодія колективу з батьківською громадою буде ефективною лише за умови розуміння ними, що тільки спільними зусиллями можна створити умови для підвищення якості освіти; розвитку й виховання дитини, набуття нею необхідного соціального досвіду. Досягнення цього сприятиме постійна робота педагогічного колективу навчального закладу над підвищенням рівня психолого-педагогічних знань батьків та їх педагогічної культури. 

  Складовими співпраці батьків та ЗДО є: 

- вивчення потреб, інтересів та очікувань батьків; 

- ознайомлення батьківської громади з традиціями ЗДО, річним планом, структурою роботи (на сайті ЗДО); 

- створення спільної стратегії розвитку ЗДО на діагностичній основі; 

- залучення батьків до освітнього процесу їх дітей (проведення спільних виховних заходів, занять); 

- психолого-педагогічна допомога батькам у вихованні дітей (всеобучі, лекторії, консультації);  

- створення умов для мотивації щодо набуття якісної освіти; 

- формування несуперечливих вимог до дитини і узгодження очікувань батьків та педагогічних працівників щодо результатів освітнього процесу.

    Робота з батьками повинна мати характер випереджування, готувати батьків до розуміння дітей та їх проблем. Педагогічні проблеми можна вирішувати тільки разом і працювати бажано на випередження. 

В такому випадку колектив ЗДО разом з батьківською громадою здатний вирішити проблеми: 

- формування інтересів та ціннісних орієнтацій в дітей; 

- виявлення здібностей та обдарованості; 

- розвитку пізнавальних інтересів; 

- створення сприятливого освітнього середовища; 

- індивідуалізації та диференціації навчання; 

- піклування про здоровʼя дітей; 

- формування навичок здорового способу життя.

     Батьки та вихователі, об’єднані спільними цілями та прагненнями, є зацікавленими однодумцями, рівноправними учасниками освітнього процесу, відповідальними за результат. 

Основні принципи педагогіки партнерства:

- повага до особистості;

- доброзичливість і позитивне ставлення;

- довіра у відносинах;

- діалог – взаємодія – взаємоповага;

- принципи соціального партнерства (рівність сторін, добровільність прийняття зобов’язань, обов’язковість виконання домовленостей).

ПАРТНЕРСТВО У ЗДО: У ЧОМУ СЕКРЕТ

Що поєднують відносинами партнерства сім’ї та ЗДО:

батьківство: сім’ї мають забезпечувати здоров’я та безпеку дітей, створювати вдома середовище, що заохочує до навчання та виховання; ЗДО ж повинен забезпечувати сім’ї інформацією, щоб допомогти зрозуміти своїх дітей та сприяти їхньому розвитку;

спілкування: ЗДО має бути підзвітним родинам і надавати їм інформацію про прогрес у навчанні та вихованні дітей.

Педагогіка партнерства важлива і незамінна з огляду на те, що:

По-перше, сприяє створенню атмосфери, в якій найкраще розкривається потенціал кожної дитини, формується його ініціативність і креативність. А це – один із ключових активів сучасного світу.

По-друге, партнерство задовольняє потребу в значимості і приналежності та зменшує рівень стресу, що, зрештою, допомагає інтелекту працювати ефективніше.

Для того, щоб найкраще підготувати себе до моделі партнерства у ЗДО, варто:

1. Прийняти факт, що зміни мислення відбуваються повільно – воно подібне на айсберг, занурений у глибини історії. Отже слід набратися терпіння, намагаючись побудувати партнерські стосунки з батьками вихованців.

2. Поставити собі запитання, який спосіб мислення найбільш адаптивний для цих умов; знайти носіїв такого мислення зростання. Приміряти на себе ці моделі.

3. Розвивати уяву і креативність. 

 

«Інтегрована освітня діяльність для дітей з порушенням опорно-рухового апарату»

               Статистика свідчить про те, що з кожним роком збільшується кількість дітей з різного роду порушеннями у фізичному та розумовому розвитку, тобто дітей з особливими освітніми потребами. Оскільки ступінь прояву порушення може бути різного роду (наприклад, моно або комбіновані порушення, що супроводжуються різними супутніми чинниками: епілептичними нападами, приступами агресії тощо), навчання дітей з особливими освітніми потребами може здійснюватися відповідно до певних форм: індивідуальне навчання, інтеграція, інклюзивне навчання або навчання в умовах сегрегації (інтернатна модель). 

       В останні роки в Україні значно зріс інтерес до спільного навчання дітей з різними потребами в єдиному освітньому середовищі.

На державному рівні приймаються положення та законодавчі акти, що забезпечують і гарантують отримання якісної освіти учнями з особливостями психофізичного розвитку в масових школах за місцем проживання, створення умов для реалізації їх творчого потенціалу та розвитку індивідуальних здібностей.

Завдяки створенню інклюзивного освітнього простору, діти, чиї особливі потреби виходять за межи загальноприйнятої норми, мають можливість не тільки отримати гідну освіту, а й відчути себе повноцінними членами дитячого колективу, а згодом стати повноправними громадянами своєї країни, що мають однакові для всіх права і обов'язки незалежно від своїх можливостей.

Переваги інклюзивної освіти для

 педагогів та фахівців

На зміну спеціалізованому навчанню приходять нові, прогресивні форми здобуття освіти – інтеграція та інклюзія.

Інтеграція в освіті – це одна з форм навчання, при якій діти з особливими освітніми потребами основний час проводять у звичайних групах разом з іншими дітьми і якийсь час – окремо, в умовах особливим чином організованого освітнього процесу, де їм надаються встановлені освітні послуги, медична, психолого-педагогічна та соціальна індивідуалізована допомога.

Модель інтегративного навчання обґрунтовується тим, що кожна дитина, з будь-якими порушеннями психофізичного розвитку має такі ж потреби, як і всі члени суспільства і повинна вести життя, максимально наближене до нормального. Тому у дитячому садку проводиться корекційно-розвивальна робота з дітьми, які мають особливі освітні потреби.

Мета інтеграції в освіті – залучити дітей з різними можливостями і допомогти вписатися у вже існуючу модель навчання. При цьому успішність інтегрованого навчання визначається, головним чином, готовністю дитини до навчання в умовах освітньої простору, тобто наявністю в неї відповідного віковій нормі або близького до неї рівня психофізичного і мовного розвитку, що дозволяє дитині опанувати загальноосвітній стандарт у строки, передбачені для дітей, що нормально розвиваються. 

Інтеграція припускає, що дитина з особливими освітніми потребами має бути готова для прийняття її закладом освіти і суспільством, тобто відповідати стандартам системи освіти, і не враховує його індивідуальності. Тому, фізично присутня на заняттях , вона фактично виключена з процесу навчання. А оскільки інтегроване навчання може бути показано лише тій частині дітей, рівень психофізичного розвитку яких відповідає або близький віковій нормі, то виникає проблема диференційованого відбору дітей для інтегрованого навчання та їх подальшого супроводу. 

 Інклюзія дає можливість кожному члену суспільства зробити свій вибір з усіх аспектів повсякденного життя, дозволяє кожній людині повноправно брати участь в житті суспільства згідно з її бажанням.

«Інклюзивна освіта – це система освітніх послуг, що ґрунтується на принципі забезпечення основного права дітей на освіту та права здобувати її за місцем проживання, що передбачає навчання дитини з особливими освітніми потребами в умовах загальноосвітнього закладу».

Кожна дитина, незалежно від своїх особливостей – фізичних, інтелектуальних, соціальних, емоційних чи мовних, повинна мати можливість реалізувати своє право на навчання в будь-якому типі освітнього закладу і отримати при цьому гідну та якісну освіту.  

 "Від творчого вихователя 

– до творчої дитини"

        В наш час, важливого значення набуває проблема розвитку творчості дітей дошкільного віку. Рівень творчого розвитку майбутнього покоління значною мірою визначається педагогічним професіоналізмом, творчою компетентністю, професійним педагогічним мисленням педагога, його психологічною готовністю до педагогічної творчості. 

       В. Сухомлинський підкреслював, що лише творчий педагог може розвинути творчі можливості дітей, розкрити їхній творчий потенціал.Учений писав: «Якщо ви хочете, щоб діти творили, створювали художні образи – перенесіть хоча б одну іскорку в свідомість дитини. Якщо ви не вмієте творити, або вам здається забавою спуститись до світу дитячих інтересів, – нічого не вийде».

    Робота вихователя характеризується як діяльність, якій властиві творче натхнення, педагогічна захопленість, мобільність,  здатність до інновацій. Але перш за все педагог має бути творчою особистістю, мати високий рівень педагогічної майстерності. 

Мета й основне завдання творчого педагога:

- Проаналізувати фактори, які визначають творчий портрет вихователя;

- коригувати освітній процес відповідно до розвитку творчого потенціалу дітей.

Основні умови перетворення діяльності вихователя у творчість 

1. Усвідомлення себе як творця в педагогічному процесі.

2. Сприймання вихованця як особистості.

3. Усвідомлення сутності, значення і завдань власної педагогічної діяльності і мети.

4. Усвідомлення власної творчої індивідуальності.

Портрет педагога нової сучасної формації:

- проблемність мислення;

- системний світогляд;

- здібність приймати відповідальні рішення;

- професійна мобільність;

- самостійність та творчість;

- цілеспрямованість та наполегливість;

- профкомпетентність;

- інформаційна культура;

- комунікатівні здібності;

- співпраця;

- здатність до самоосвіти та розвитку;

- орієнтація на ефективність та якість;

- здатність до самоаналізу.

  Для того щоб зацікавити дитину у будь-якій  творчій діяльності, дорослий сам повинен стати безпосереднім учасником творчого дійства, уміти створити сприятливу атмосферу, відкриту для спілкування і творчого пошуку.

 

Методичні рекомендації щодо фізкультурно-оздоровчої роботи у ЗДО

Держава гарантує усім дітям дошкільного віку реалізацію прав та охорону життя і здоров’я, безоплатну кваліфіковану медичну допомогу, забезпечення раціонального харчування, сприяє створенню безпечних умов  для формування всебічного розвиненої житттєво компетентної особливості в процесі суспільного і родинного виховання.

З огляду на зазначене, діяльність дошкільних навчальних закладів спрямована на збереження, зміцнення й відновлення фізичного, психічного і духовного здоров’я дітей, забезпечення їх своєчасного та повноцінного, гармонійного та фізичного розвитку з перших років життя.

Саме тому в  закладах створена певна система роботи з даного питання, яка передбачає наступні аспекти, а саме:

• Ø     фізичний розвиток;
• Ø     організація  режиму дня,
• Ø     організація харчування;
• Ø     валеологічне виховання;
• Ø     екологічне виховання;
• Ø     загартування,профілактична робота;
• Ø     взаємодія з батьками.

Основою системи фізичного виховання в дошкільних навчальних закладах залишається руховий режим як сукупність різних засобів та організаційних форм роботи з дітьми у достатньому обсязі, раціонально поєднуваних і послідовно використовуваних залежно від віку дітей, місця в режимі дня, сезону тощо.

Педагоги дошкільного навчального закладу мають спонукати дітей до рухової діяльності, регулювати активність, схвалювати намагання виявляти самостійність, вольові зусилля. При цьому важливо враховувати руховий досвід кожної дитини, притаманний їй темп, рівень рухливості, природні можливості та здібності. У межах активного рухового режиму щоденний обсяг рухової активності становить до 3-х годин для дітей раннього віку, 3-4 години для молодшого дошкіль­ного віку, 4-5 годин — для старших дошкільників.

Важливий складник життєдіяльності дітей — прогулянки.

      На прогулянках тривалість фізичних вправ та рухливих ігор для дітей раннього віку становить 20-35 хв, молод­шого — 35-45 хв, старшого — 45-60 хв. Рухову активність дітей варто знижувати наприкінці прогулянки (за 10-15 хв до її закінчення), щоб забезпечити спокійний перехід до іншого режимного моменту.  Враховуючи провідну роль ігрової діяльності в особистісному зростанні дітей, значне місце під час організації рухового режиму відводиться рухливим іграм.  При їх до­борі враховуються такі чинники: вік дітей, пора року, погодні та природні умови, місце ігор протягом дня, наявність необхідного фізкультурного обладнання та інвентар.

       Рухливі ігри включаються до різних форм роботи з дітьми (занять, свят, розваг, походів тощо) після їх по­переднього розучування. Їх проводять в усіх вікових групах щодня: під час ранко­вого прийому (одна-дві гри малої і середньої рухливості), на прогулянках(дві-три гри малої, середньої та високої рухливості), ввечері пропонується одна-дві гри середньої та малої рухливості. Усього протягом дня проводиться 4-8 рухливих ігор, залежно від пори року та вікової групи.  

       Протягом дня слід проводити рухливі ігри різних ви­дів: сюжетні й безсюжетні, ігри змагального типу, з еле­ментами спортивних ігор (баскетбол, футбол, городки, бадмінтон, настільний теніс, хокей з м'ячем і шайбою) та спортивних вправ (їзда на велосипеді, катання на санчатах, ковзанах, ходьба на лижах), забав (серсо, кільцекид, кеглі) тощо. Навчання елементів більшості спортивних ігор і вправ спортивного характеру здійсню­ється на заняттях з фізичної культури, а закріплення — на прогулянках.

Фізичні вправи на прогулянках — один з основних засобів фізичного розвитку дітей. Завдяки їм форму­ються навички життєво важливих рухів (ходьби, бігу, стрибків, метання, лазіння тощо), розвиваються фізичні якості (сила, спритність, швидкість, витривалість, коор­динація рухів, гнучкість).

Фізичні вправи також широко використовуються в різноманітних організаційних формах (ранкова гімнас­тика, заняття з фізичної культури, рухливі ігри тощо).

Ранкова гімнастика — обов'язкова складова організації життєдіяльності дітей у дошкільному навчальному закладі. Вона сприяє поглибленню дихання, посиленню кровообігу, обміну речовин, розвитку різних груп м'язів, правильній поставі, розгальмовуванню нервової системи після сну, викликає позитивні емоції.

Добір вправ у комплексі визначається з урахуванням можливостей і стану здоров'я дітей певного віку, їхніх індивідуальних особливостей. Вправи повинні бути прості та доступні для виконання, доцільно включати в біг, ходьбу, стрибки, інші вправи для різних груп м’язів. Тривалість ранкової гімнастики: для дітей раннього віку — 4-5 хв, молодшого дошкільного віку — від 5 до 6 хв, середнього – 7-8 хв, старшого — 8-10 хв. Комплекси ранкової гімнастики розучуються на заняттях з фізичної культури; діють 2 тижні з ускладненням на другому.

Протягом року вже знайомі комплекси періодично повторюються, збільшується навантаження за рахунок урізноманітнення вправ, підвищення інтенсивності виконання.

Гімнастика після денного сну проводиться після поступового підйому дітей у спальній, групових кімнатах або залі. Комплекс такої гімнастики включає загально-розвивальні вправи на різні м'язові групи із зміною вихідних положень та спеціальні вправи для формування стопи і постави. Тривалість від 4 до 10 хв залежно від віку дітей.

Фізкультурні паузи (динамічні перерви) проводяться в перерві між малорухливими видами діяльності та організованими заняттями з метою зняття втомлюваності дітей через використання нескладних рухливих вправ. Їх тривалість — 5-10 хв.

Фізкультурні хвилинки проводяться під час організованих занять у вигляді короткотривалих комплексів фізичних вправ, що дає можливість зменшити втомлюваність дітей і відновити їхню працездатність для подальшої успішної роботи. До комплексів фізкультурних хвилинок входять 3-4 вправи, кожна з яких повторюється 4-6 разів. Їхня тривалість 1-2хв.

Загартувальні процедури —система заходів, спрямованих на підвищення опірності організму дітей, розвитку у них здатності швидко й без шкоди для здоров'я пристосовуватися до змінних умов навколишнього середовища.

Спеціальні загартувальні процедури — повітряні й сонячні ванни, різноманітні водні процедури. При використанні водних процедур температура води поступово знижується відповідно до встановлених норм. Проводяться й інші загартувальні (ходьба босоніж по росяній траві, глині, камінцях, вологому піску тощо) та спеціальні лікувально-профілактичні процедури (фітерапія, ароматерапія, лікувальна фізкультура, масаж, фізіотерапевтичні процедури тощо), які включають до системи оздоровлення за призначенням лікаря та згодою батьків з урахуванням індивідуальних показників стану здоров'я і самопочуття дітей.

Фізкультурні свята проводяться двічі-тричі на рік, починаючи з молодшого дошкільного віку. Оптимальна тривалість заходу для дітей цього віку — 40-50 хв, старшого віку — 50-60 хв. Фізкультурні свята організовуються в першій чи другій половині дня, в музичній чи фізкультурній залі, на майданчику. Якщо свято проводиться у приміщенні, необхідно подбати організацію повноцінної прогулянки у цей день. Активна рухова діяльність усіх дітей, забезпечення участі кожного з них, створення піднесеного настрою під час фізкультурного свята — найважливіша мета ходу. Під час підготовки до фізкультурного свята необхідно розробити сценарій, розподілити обов'язки щодо оформлення місця проведення, підготувати музичний супровід, атрибутику, костюми, призи і нагороди тощо. 

Фізкультурні розваги проводяться, починаючи з раннього віку (3-й рік життя) один-два рази на місяць, переважно у другій половині дня. Місцем їх проведення може бути фізкультурна чи музична зала, групова кімната, фізкультурний чи ігровий майданчик, лісова або паркова галявина, берег водоймища тощо. Обов'язковим є участь кожної дитини в розвазі. Щоб забезпечити оптимальні фізичні, психічні, емоційні і навантаження, плануючи розваги передбачається раціональне чергування ігор із різними ступенями навантаження, колективних, масових — з іграми підгрупами чи індивідуальними (конкурси, атракціони), складніших правилами, руховими завданнями ігор — з простішими, розважального характеру. У фізкультурних розвагах для дітей старшого дошкільного віку можуть переважати естафети, конкурси, атракціони, а також використовуватися ігри та вправи спортивного характеру.

Дні здоров'я організовуються один раз на місяць, починаючи з 3-го року життя. Цей день насичується різноманітними формами: загартувальні та лікувально-профілактичні процедури, дитячий туризм, фізкультурне свято або розвага, самостійна рухова діяльність, рухливі ігри на прогулянках, фізкультурні заняття тощо. Більшість з них бажано проводити на свіжому повітрі.
      У день здоров'я вся освітня робота пов'язується з темою здоров'я та здорового способу життя (бесіди, читання художньої літератури, ігрова, пізнавальна, трудова, самостійна художня діяльність тощо). Програма дня здоров'я передбачає як загальні для всього дошкільного закладу заходи, так і розраховані на кожну вікову групу.   

Тижні фізкультури організовуються так як і дні здоров’я, проводяться щоквартально. Програма розраховується на кілька днів.  

Самостійна рухова діяльність як форма активіза­ції рухового режиму проводиться з дітьми щодня під час ранкового прийому, денної та вечірньої прогулянок тощо. Вона може розгортатися як у приміщенні, так і на майданчику.
     Організовуючи самостійну рухову діяльність, слід вра­ховувати індивідуальні особливості здоров'я і фізичний розвиток, функціональні можливості організму конкрет­ної дитини. Індивідуальна робота з фізичного виховання проводиться у вільний час, відведений для самостій­ної діяльності дітей, індивідуально або з підгрупами по двоє-четверо дітей. Мета — ознайомлення, поглиблене розучування і закріплення навичок їх виконання, усунен­ня відставань у розвитку фізичних якостей. Враховуючи стан здоров'я, фізичний розвиток, підготовленість та ін­тереси дітей, педагог визначає мету індивідуальної ро­боти, добірку потрібного обладнання, інвентарю.    

Заняття розглядаються як ціле­спрямована та унормована форма організованої діяльності з фізичної культури та формування основ здорового спосо­бу життя. Вони дають змогу систе­матично, послідовно формувати, за­кріплювати й удосконалювати рухові вміння та навички, розвивати фізичні якості, давати дітям спеціальні знання та прищеплювати потребу в повсяк­денних заняттях фізичною культурою, оптимізувати рухову діяльність.

Організоване навчання у фор­мі фізкультурних занять прово­диться, починаючи з третього року життя. Тривалість занять для дітей раннього віку — 15-20хв, молодшого — 20-25 хв, середнього – 25-30 хв, старшого — 30-35 хв.
            Тривалість частин заняття (вступної, підготовчої, основної і заключної) та обсяг матеріалу не постійні, вони змінюються залежно від освітніх завдань, умов проведення заняття. Обов'язкові умови проведення занять з фізичної культури: вологе прибирання зали, провітрювання приміщення, підготовка фізкультурного обладнання та інвентарю. Обладнання та інвентар мають бути безпечними у використанні, естетично привабливими та відповідати віку вихованцям за розмірами, вагою тощо. Одяг та взуття дітей добираються з урахуванням місця проведення занять і пори року.   

За освітніми завданнями, співвідношенням нового і знайомого програмового матеріалу фізкультурні заняття поділяють на:  
- мішані (подається новий руховий матеріал та закріплюються раніше набуті уміння і навички; співвідношення знайомого та нового матеріалу на таких заняттях складає 3:1 або 4:1);        
- заняття на закріплення й удосконалення рухових вмінь і навичок, або тренувальні (будується на більш або менш знайомих вправах);
- контрольні (проводяться за потребою в кінці місяця або кварталу, півріччя з метою перевірки рівня сформованості рухових умінь і навичок, спеціальних знань розвитку фізичних якостей тощо).

За змістом рухових завдань і методикою проведення фізкультурні заняття розрізняють:

- комплексні, або інтегровані, мішані (включають стройові, загальнорозвивальні вправи, основні рухи; рухливі ігри та інші види фізичних вправ; проводяться з використанням комплексу наочних, словесних, практичних методів і прийомів навчання залежно від віку дітей);

- сюжетні (будуються, як правило, за типовою структурою, але у формі "рухової розповіді", де всі рухові завдання пов'язані спільним сюжетом і виконуються в цікавих ігрових ситуаціях, на імітаціях тощо);      

- ігрові (всі освітні завдання розв'язуються лише допомогою ігор (3-5): спочатку проводяться 1-2 гри малої і середньої рухливості, потім — 1-2 гри великої рухливості, на закінчення — малорухлива гра; ігри добираються так, щоб за руховим змістом вони відповідали змісту всіх структурних частин типового заняття; проводяться на закріплення набутих рухових навичок або контрольною метою);        

- домінантні (акцентовані на реалізацію певних освітніх завдань, застосуванні певних засобів фізичного розвитку тощо, наприклад: заняття на розвиток швидкісно-силових якостей, або на оволодіння елементами спортивної гри чи вправи, або заняття з переважним використанням певного виду фізкультурного обладнання, інвентарю тощо). 

Усі заняття на свіжому повітрі мають таку у тривалість, що й заняття у залі.  Оскільки заняття проводяться під час проведення прогулянок, важливо правильно обрати період їх проведення: в хо­лодну погоду їх доцільно організовувати під кінець перебування дітей на повітрі, щоб запобігти переохолодженню організму після отриманих фізичних навантажень; у теплу пору такі заняття варто розпочати через 10-15 (до 20) хв після виходу на майданчик, щоб діти встигли адаптуватися до погодних умов і щоб фізіологічні показники — частота пульсу й дихання — досягли належного для активної рухової діяльності рівня.     

Особливої уваги педагогів і медичного персоналу по­требує забезпечення оптимальних загальних навантажень на дітей у процесі фізкультурних занять.     

- Загальні навантаження — сукупність фізичних, психічних та емоційних навантажень на дітей під час занять фізичної культури.

- Фізичні навантаження — величина впливу фізичних вправ, виконуваних під час занять, на функціональну діяльність усіх органів та систем дитячого організму, таких навантажень має припадати на рухливу гру в основній частині заняття.       

Для регулювання (збільшення або зменшення) фізичних навантажень можна включати до змісту занять складніші чи простіші вправи (найістотніше навантаження на організм забезпечує робота великих, а не дрібних м'язів); змінювати їх кількість та дозування, темп виконання, амплітуду, кількісні параметри рухів (висоту, кину тощо) та інвентарю (вагу чи розмір предметів), пиво стежити за ступенем напруження м'язів при виконанні; скорочувати паузи між вправами, простою дітей за рахунок попередньої підготовки розмітки, обладнання та продумування способів оперативної розстановки/прибирання обладнання, роздачі/збирання інвентарю, раціональну організацію дітей на виконання рухів, доцільний добір методів і прийомів роботи з вихованцями.      

- Психічні навантаження — вплив фізичних вправ під занять на психіку дітей (увагу, пам'ять, мислення, сприймання, уяву, волю тощо.). Найбільше психічне навантаження має припадати на початок основної частини заняття, коли розучуються нові чи виконуються найбільш складні за технікою, недостатньо засвоєні дітьми вправи з основних рухів.        

-  Емоційні навантаження визначаються величиною впливу фізичних вправ на емоційний стан, настрій ді­тей. Максимальне емоційне навантаження, зазвичай, припадає на рухливу гру в основній частині заняття. Регулюванню емоційних навантажень у ході занять з фізичної культури допоможуть бадьорий, діловий, при цьому доброзичливий тон, активність педагога; домірні й педагогічно виправдані заохочення дітей до рухів; ес­тетично привабливі, різноманітні посібники у достатній кількості (проте надмір їх на одному занятті призводить до психологічної втоми); музичний супровід певних час­тин заняття; улюблені вправи та ігри дітей тощо.

Оптимальне поєднання всіх навантажень забезпечує більш високу працездатність дитячого організму й не викликає у дітей перевтоми. Помірна втома активізує відновлювальні процеси в організмі, пожвавлює темпи та поліпшує показники фізичного розвитку.       

Педагоги мають стежити за зовнішніми ознаками реак­ції дітей на запропоновані їм загальні навантаження, як от: колір шкіри обличчя, спітнілість чола, щік, голови, спини, спосіб і ритмічність дихання (через ніс або рот, поява за­дишки), якість виконання рухів, стан постави, дисципліна, рівень дитячої уваги, інтересу, млявість чи надмірна рух­ливість тощо. За перших ознак перевтоми або передчас­ної втоми, слід вжити заходів щодо їх запобігання й під­тримання здорового тонусу: внести зміни у зміст заняття, методику його проведення, дозування вправ, ввести до­даткові паузи для відпочинку тощо, стосовно всієї групи, підгрупи чи окремих дітей. Основний показник реакції організму на загальні навантаження — частота пульсу. Проводячи пульсометрію у дітей, слід враховувати таку орієнтовну динаміку зміни частоти пульсу порівняно зі станом спокою: упродовж вступної частини заняття вона зростає на 10-15%, підготовчої — на 20-25%, під кінець основної— на 60-80%, у заключній частині знижується приблизно до рівня вступної, а повертається до норми через 3-5 хв після завершення заняття.

З регулюванням навантажень тісно пов'язані загаль­на і моторна щільність фізкультурних занять.

Загальна щільність заняття — це відношення педа­гогічно виправданого часу до тривалості всього заняття. Педагогічно виправданим є час, відведений педагогом на пояснення і роз'яснення, показ дій, вказівки, зауваження, заохочення, оцінки, допоміжні дії (шикування і переши­кування дітей, роздача і збирання атрибутів, установка й прибирання обладнання), безпосереднє виконання вправ дітьми тощо. Час, витрачений на розмови з колегами, не­доцільні пояснення та повчання, довгі бесіди, аналіз дій і поведінки дітей, довготривале очікування ними своєї черги під час виконання вправ чи при підготовці місця заняття, обладнання й інвентарю, зайві перешикування, повороти тощо, є педагогічно невиправданим і при визначенні за­гальної щільності занять не враховується. Тому всі ключові моменти організації та проведення занять слід ретельно продумувати, щоб час занять був педагогічно виправданим, а відтак загальна щільність занять наближалася до 100%.

- Моторна щільність розглядається як відношення часу, проведеного дітьми у русі, до тривалості заняття. Вона визначається методом індивідуального хронометражу і має орієнтовні вікові норми: для дітей 4-го року життя — 55-60 (до 65)%, 5-го року життя — 60-65 (до 70)%, 6-го року життя — 65-70 (до 75)%, для 7-го року життя — 70-75 (до 80)%. Ці показники можуть коливатися у зазначених межах, оскільки залежать від ряду чинників: типу заняття (наприклад, моторна щільність мішаних занять менша, ніж занять-тренувань), складності рухів, ступеня їх засвоєння, рівня рухової підготовленості, організованості дітей та ін.